Відомості про чисельність і біологію основних видів ссавців

Забарвлення хутра улітку рудувате, значно темніше вздовж спини і майже до половини хвоста. Узимку у волосяному покриві зникають іржаво-рудуваті відтінки, і забарвлення набуває бурувато-сірого кольору, дещо світлішого на черевній частині.

Типові мешканці лісу, вовки здавна пристосувались і до життя в окультурених ландшафтах. Особливо улюблені місця оселення — зарості чагарників на напівсухих болотах, серед лісового масиву [7,33].

Активні вовки переважно в сутінки та в нічні години і лише зрідка їх можна зустріти вдень. Проте там, де їх не переслідують, вони полюють і вдень.

У темряві вовки бачать значно краще, ніж інші звірі з родини собачих.

Вовк — типовий хижак, який здобуває їжу самостійно, активно шукаючи і невтомно переслідуючи свою жертву.

Основу живлення вовків становлять дикі і свійські копитні тварини — олені, козулі, кабани тощо.

Лігво для виведення малят вовки влаштовують у забезпечених кормовими ресурсами відлюдних місцях. Будують його в неглибокій норі, заглибині під корінням вивернутого дерева серед бурелому, в широкому кущі колючого чагарнику або в заглибині на землі серед густих очеретяних заростей, обов'язково поблизу водойми.

Раз на рік, у середині березня або на початку квітня, після 62 — 64-денної вагітності вовчиця народжує частіше п'ять-шість сліпих, глухих, беззубих вовченят, які швидко розвиваються і вже в тритижневому віці здатні навіть виповзати з лігва. У місячному віці вони підгодовуються відрижкою, тобто дрібними шматочками проковтнутого батьками, напівперетравленого м'яса. У червні-липні старі вовки вже привчають вовченят до самостійного добування їжі.

Восени (в кінці вересня — жовтні) у молодих вовченят молочні зуби замінюються на постійні. Із цього часу вовченята активно допомагають старим вовкам полювати.

Вовки — небезпечні хижаки. До недавнього часу вони завдавали нашому господарству великих збитків [7,35].

Хоч вовк належить до мисливсько-промислових звірів, проте вартість його шкури низька порівняно з тією шкодою, яку він завдає. Це найшкідливіший звір нашої фауни.

Лисиця звичайна

Як і вовк, лисиця належить до родини собачих і своїм зовнішнім виглядом нагадує собаку, але відрізняється від нього дуже характерними ознаками.

Це середнього розміру звір, довжина якого близько 90 см. Тіло видовжене, струнке, гнучке, присадкувате. Морда видовжена, гостра. Вуха великі, загострені, завжди насторожені. Ноги відносно короткі, що забезпечує здатність плазувати, коли лисиця підкрадається до здобичі і нападає на неї. Разом з тим ноги в лисиці жилаві і сильні, що дозволяє їй робити раптові довгі стрибки. У стрибках допомагає їй пухнастий хвіст, який перевищує половину довжини тіла. Завдяки цим особливостям лисиця, не маючи такої сили, як у ведмедя та інших звірів, таких міцних ікол, як у вовків, і втяжних кігтів для захоплення здобичі, як у лісових котів тощо, не поступається своєю життєздатністю іншим хижакам нашої фауни.

Тіло лисиці вкрите густою шерстю яскраво-рудого забарвлення, досить мінливого. Воно змінюється не тільки залежно від пори року, а й від місцевості, в якій лисиці живуть. У північних районах забарвлення червоніше, у південних — блідіше. Забарвлення хвоста дещо темніше, а кінчик його завжди білий.

Лисиця — один із звичайних хижих звірів України, широко розповсюджена по всій території.

Населяють лисиці переважно відкриті місцевості, що перемежовуються гаями, перелісками та байраками. У норах вони переховуються від переслідувань, негоди і під час виведення молодняка. У теплі сонячні дні здебільшого відпочивають на землі після нічних мандрувань. На полювання виходять звичайно надвечір.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


Подібні статті

Цитокіни в центральній нервовій системі
Цитокіни - це численна група різних за місцем утворення, структурою та біологічною активністю білкових молекул, синтез яких індукується ендо- або екзогенними антигенами та які регулюють утворення, ріст, розвиток та функціонування різних кл ...

Молекулярні компоненти, що утворюють адгезивні міжклітинні контакти
Молекулярні компоненти міжклітинних адгезивних контактів, а саме, кадгерини і катеніни, утворюють складні багатошарові тканини з окремих однотипних клітин, та дозволяють обмінюватись інформацією між ними. Їх регульована експресія є важливо ...

Головне меню