Характеристика географічно-кліматичних екотипів

Дуб

В дубових лісах виділяються географічні форми, які дають високий господарський ефект тільки в межах певних кліматичних районів, і екологічні форми, які свій генетичний потенціал розкривають у певних ґрунтових умовах. Як правило, екологічні, вірніше едафічні, форми відповідають певним типам умов місцезростання. В Україні розрізняють вісім географічних форм, або кліматипів дуба звичайного. Експериментально встановлено, що кращі результати за продуктивністю і стійкістю насаджень дуба отримано при використанні насіння в межах кліматипів.

У географічних культурах дуба звичайного І покоління у віці 72 роки найбільшу середню висоту мали кліматипи з південного Лівобережного Лісостепу (27,4 м) та з північного Правобережного Лісостепу (26,6 м); найменшу - з Лівобережного байрачного Степу та Білорусі (23,6 м). Коефіцієнт варіації за висотою в межах варіантів становив 10,4 - 19,7 %, між варіантами - 5,6 %, за діаметром у межах варіантів - 19,1 - 30,0 %, між варіантами - 3,2 %.

За запасом стовбурової деревини найкращими в культурах виявилися варіанти з південного Лівобережного Лісостепу (560 м3/га) та центрального Полісся (388 м3/га), найгіршим за продуктивністю був варіант Лівобережного байрачного Степу (307 м3/га).

За результатами дослідження якісної структури географічних культур дуба І покоління у віці 72 роки виявлено, що найкращими були варіанти центрального Полісся (71 % дерев з рівними стовбурами) та Білорусі (59 %). Найгіршими за якісною структурою виявилися варіанти з південного Лівобережного Лісостепу (35 % дерев з кривими стовбурами) та Лівобережного байрачного Степу, у якого практично всі дерева мали криві стовбури. Найбільшу частку кращих нормальних дерев мали варіанти з Білорусії (12,5 %) та з центрального Полісся (8,3 %). Усі обстежені дерева дуба з Лівобережного байрачного Степу були мінусовими. Значною часткою мінусових дерев вирізнялися кліматипи з південного Лівобережного Лісостепу (37,8 % дерев.

Ялиця біла

Ялиця біла або гребінчаста - типове лісове дерево гірських лісів Центральної Європи. На Україні ялиця утворює разом з ялиною темно-шпилькові ліси у верхніх частинах північного та південного мегасхилів Карпат вище від зони букових лісів, а також іноді утворює чисті ялицеві насадження або росте разом з буком та дубом. Досконало вивчав ялицеві ліси А.Й. Швиденко (1967). Він детально описав біологію та лісівничі властивості ялиці білої та вивчав ареал її поширення на території України. Не заглиблюючись в деталі цих досліджень, у своїй роботі ми лише робимо спробу розділити чисті та мішані ялицеві насадження на окремі географічно-кліматичні екотипи з точки зору формування в них різних спадкових властивостей у різних географічних та кліматичних умовах.

Отже, враховуючи ареал ялиці білої в Карпатах, першим географічне кліматичним екотипом цього виду ми виділяємо Закарпатський. Це будуть чисті та мішані насадження цього виду, що ростуть і формуються на південно-західному мегасхилі під захистом Карпатських гір та під впливом м'якого середземноморського клімату. Незважаючи на те, що крайні західні та крайні східні райони цього мегасхилу можуть дещо відрізнятись за лісорослинними умовами, ми вважаємо, що на цьому мегасхилі поки що мав бути виділений лише один екотип. Другим крупним екотипом ялицевих лісів, безумовно, повинен бути Передкарпатський або північний, чисті та мішані насадження якого ростуть на північно-східному мегасхилі Карпатських гір. Клімат цього регіону різко відрізняється від Закарпаття. Тому цей екотип вважається значно холодніший, порівняно з попереднім і тому генетичні властивості дерев цього екотипу будуть значно відрізнятись від спадкових властивостей попереднього екотипу.

Третім екотипом ялиці білої буде Західно-Подільський. Цей екотип розташований за межами Карпатських гір на території західної частини Подільської височини. Невеликі острівні насадження цього екотипу розміщені на пагорбах цього регіону аж до Волині. Від попереднього цей екотип відрізняється не тільки розміщенням за межами Карпатських гір, але також іншими ґрунтово-кліматичними умовами.


Подібні статті

Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)
Шпротоподібні, або звичайні оселедці, являють собою групу найважливіших для людини оселедцевих риб, що включає північних морських оселедців, сардин, сардинел, шпротів, тюльок і інші роди. Сюди входять 12 родів з 40–45 видами. Види трьох ...

Історія розвитку анатомії як науки
В історії розвитку анатомії, як і ветеринарної медицини, розрізняють три періоди: перший - анатомія давніх часів: з найдавніших часів до занепаду Західної Римської імперії (476 р); другий - історія анатомії середніх віків: з часів занепаду ...

Головне меню