Ластоногі

Ще менш квапливіші гладкі кити. Смуг на череві в них немає і тіло не таке витягнуте і струнке, як у смугастиків. Зате голова величезна — майже третина від загальної довжини тіла! Довжина гладких китів до 21 м, виходить, майже 7 м у такого кита приходиться на голову . В основному звичайно ж на пащу. На багатьох малюнках і в мультфільмах кита зображують товстим, округлим, з величезною пащею, повної поперечних пластинок. Саме гладкий кит і послужив «моделлю» для художників. Якщо у фінвала чи в синього кита при їхньому величезному рості довжина китового вуса не більше 1 м (голова в смугастиків як би приплющена — широка, але плоска), то гладкий кит — рекордсмен серед вусанів: пластини китового вуса досягають у нього 4,5 м висоти!

Через ці вуса гладкий кит і постраждав. Раніш їх дуже цінували за міцність і гнучкість, адже пластмас не було. З китовим вусом по пружності і міцності не зрівняється ніяке дерево, тому з нього робили усе, що повинно було бути гнучким, легким і пружнім: луки для мисливців і воїнів, парасольки і корсети для модниць, ресори для розкішних карет — не кожному багатію така була по кишені, китовий вус коштував дорого! За 1 т вусів в Англії платили 2 тис. фунтів стерлінгів — два фунти за 1 кг, по тим часам — гроші просто величезні, а з кожного кита добували сотні кілограмів щетинистих пластинок.

Ще одна особливість гладких китів змушувала китобоїв вибирати своїм видобутком саме цих велетнів. На відміну від смугастиків, убитий гладкий кит не тоне в морській воді. На плаву його підтримує величезна кількість жиру: шар сала між грудними плавцями досягає на півметра! Такий жировий прошарок потрібен китові для того, щоб не змерзнути в холодних північних морях, де крилю більше всього. Хутряна шуба, з прошарком повітря під нею, при пірнанні не допоможе, тому китам довелося «вдягатися» не зовні, а всередині, під шкірою. Сало не пропускає холод глибоко в тіло, до життєво важливих органів. Верхній шар шкіри мерзне, але кита це не турбує: до холоду він мало чуттєвий, та й морозів під водою не буває, температура води майже завжди не нижче 0°С. Холодніше вона може бути тільки при високому тиску, на дуже великих глибинах, куди кити не пірнають.

Гладкому китові ця «шуба із сала» мільйони років вірно служила проти студеної арктичної води, але вона ж його і погубила, коли в морі з'явилася людина. Коли на китів полювали з невеликих човнів, «непотоплюваність» здобичі була дуже важлива. Можна було не побоюватися, що змучений гарпунами кит піде на дно. До інших умираючих гігантів відразу ж поспішало китобійне судно, щоб устигнути накинути канати, поки туша не затонула. Бувало, поранений кашалот топив не тільки човна, але і шхуну, що поспішала взяти його «на буксир». А убиті гладкі кити могли годинами качатися на хвилях, поки китобої переслідували уцілілих з тієї ж череди.

Двох-трьох китів звичайно вистачало, щоб шхуна навантажилася цілком, так, що нікуди було ставити бочки з китовим жиром. У Європі цей жир у їжу вживали рідко, зате в нього було інше важливе застосування. Перетопленим китовим салом заправляли масляні світильники і вуличні ліхтарі, схожі на гасові лампи. Нафта до середини XIX в. була досить дорогою, її привозили з Азії в невеликій кількості. А кити були поруч, в Атлантиці, з кожного знімали десятки бочок сала. Кілька століть усі вулиці європейських міст висвітлювалися тільки жиром гладких китів! Крім того, з китового сала робили мило, використовували його як змащення, застосовували для виготовлення різних лік . Словом, попит на цей товар був постійним, і покупців у китобоїв вистачало. Китів теж було багато, настільки, що іноді в забитого кита зрізалося тільки саме коштовне — пластинки вусів, а вся туша залишалась на корм акулам.

Утім, поки на китів полювали з китобійних шлюпок — вельботів і переслідували їх на невеликих вітрильних суденцях, гладкі кити в океані зустрічалися часто. Не така це була проста справа — вистежити кита, обережно підплисти до нього в момент короткого відпочинку на поверхні. Не кожний міг точно кинути важкий гарпун — і найчастіше не один, а декілька — і при цьому пробити і міцну шкіру, і товстий шар сала! Небезпечна і важка була робота в китобоїв. Добувалися сотні китів, а в океані залишалися тисячі . поки люди не винайшли пароплави і спеціальні гарпунні пушки.

Тепер погоня за китом залежала не від вітру і майстерності капітана, а від потужності парової машини. Мисливцю-гарпунеру не потрібно було підпливати на човні впритул до гіганта і намагатися влучити в самі уразливі місця. Постріл — і гарпун летить на десятки, а те і сотні метрів. Пізніше в наконечники гарпунів почали вставляти спеціальні гранати, які вибухали в тілі кита. Добувати морських велетнів стали тисячами, і до середини XX в. гладких китів майже не залишилося. Від повного винищування їх врятували дві обставини. По-перше, вигідніше було полювати на синіх китів і фінвалів — видобуток усе-таки більше, а щоб туша не тонула, її навчилися накачувати повітрям по шлангу з борта китобійного судна. А по-друге, китам допомогла . хімія! Саме успіхи хіміків дозволили налагодити промислову переробку нафти, одержання з неї пластмас, і китовий вус знецінився, на зміну жировим світильникам прийшли гасові.

Подібні статті

Викопні головоногі молюски
Головоногі - найбільш високоорганізована група молюсків і одні з найбільш високоорганізованих безхребетних. До них належать кальмари, каракатиці, восьминоги (близько 650 сучасних видів). Це - виключно морські організми, найбільше поширені ...

Флора прісних вод
Актуальність . Ми живемо в епоху гострого конфлікту між людським суспільством та природою, коли нераціональна господарська діяльність порушила динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Цей процес супроводжу ...