Еколого-біологічна характеристика отруйних членистоногих світу

Муха цеце (Glossina morsitans) - коричнева або жовта муха завдовжки 1 см. Крила схрещені на спині, хоботок голкоподібний, направлений вперед. Налічується 22 різних види мухи цеце. Усі вони живуть у субсахарній Африці. Як самки, так і самці пожадливо п'ють кров хребетних тварин, висмоктуючи за один раз утричі більше крові, ніж важать самі. Вони смокчуть кров у найрізномаїтіших рослиноїдних тварин, як міцевих, так і завезених. Кусають вони й людей. Укус такої мухи залишає глибоку й болючу рану. Вона водночас і свербить, і болить. На місці укусу виникає ґулька. Географічне поширення: поширені в країнах з тропічним кліматом. Живуть в заростях чагарників по берегах річок і озер, поблизу житла людини. Морфологія. Розміри мухи від 10 до 13,5 мм. Характерною особливістю є дві великі темні плями на спинний частини грудей[19].

Життєвий цикл. Мухи цеце - облігатні гематофагі, харчуються переважно кров'ю людини, іноді кров'ю свійських і диких тварин. Муха цеце - живородна. На протязі життя, яка триває 3-6 місяців, самка 6-12 разів народжує і відкладає на поверхні ґрунту одну живу личинку.

Розвиток личинок відбувається в ґрунті, там вони заляльковуються. Розвиток лялечок триває 3-4 тижні і з них виходять дорослі особини.

Рисунок 2.1 - Муха цеце (Glossina morsitans)

Бразильський мандрівний павук (Phoneutria fera) - швидкий, активний і дуже отруйний павук! Цих великих і небезпечних павуків відносять до найбільш отруйним павукам, відомим людині. У південній Америці ці павуки зазвичай зустрічаються в будинках, ховаються в черевиках, капелюхах і іншому одязі.

Бразильський мандрівний павук не плете павутину і не сидить на місці, звідси він і одержав свою назву (у нього є інша назва - банановий павук).

Ареал проживання: тропічні і субтропічні регіони південної Америки. Один зареєстрований випадок укусу в Україні[20].

Тип: земний, також живе на деревах. Їжа: молоді павуки поїдають дрозофіл, дрібних цвіркунів. Дорослі особини їдять цвіркунів та інших великих комах, а також маленьких ящірок і мишей. Розмір: 10-12,5 см. Характер: активний і збуджений.

Рисунок 2.2 - Бразильський мандрівний павук (Phoneutria fera)

Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus) - один з найнебезпечніших видів павуків. Укус його у 50 разів отруйніший, ніж укус тарантула. Смертність від його укусу за підрахунками вчених становить приблизно 4%, а отрута у 15 разів сильніша за отруту гримучої змії. Ці павуки мають 8 очей, які розташовуються у 2 ряди. Хеліцери у них вертикальні і не дуже великі. Ноги без товстих шипів, але з численними щетинками. На кінці лапок розташовані 3 кігтики: основні зубцюваті і додатковий - сильно витягнутий. Черевце часто округле, навіть кулясте. Органи дихання представлені 1 парою легеневих мішків і 1 парою трахей. Самка досягає 2 см, бархатно-чорного кольору. Під час розмноження у неї на черевці з’являються червоні цяточки. Самці менші від самок. Після спарювання, якщо самець не встигає втекти, самка його з’їдає, за що й отримала назву «чорна вдова».

Селяться каракурти у місцях, де ростуть бур’яни, для житла плетуть гніздо з павутини, прикріплюючи його до трави. Павуки-каракурти поширені на Півдні України, біля Азовського моря. На Херсонщині каракурти з’явились давно, знайдені вони на Кінбурнській косі, Солоноозерній ділянці, Джарилгачі, узбережжі Лазурного та Залізного порту, Буркутах, а тепер зустрічається в районі Таврійського житломасиву та Кіндійки[21].

В Одеській області на Катранській косі, вздовж морського узбережжя. Його отрута унікальна за своєю силою: вона сильніша від отрути гюрзи в 15 разів! На щастя, каракурт набагато менший від гюрзи, інакше ніхто не вижив би після його укусу! Він - родич знаменитої «чорної вдови», яка живе у Північній Америці.

Подібні статті

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...

Адвентивна флора Чернігівської області історія формування та сучасний стан
Масове поширення чужоземних видів після їх випадкового проникнення в країну або в окремі місцевості, де їх раніше не було, добре відоме. Деякі адвентивні рослини за короткий час поширюються по всій країні; інші поволі, але неухильне збільшують свої а ...