Культивування, практичне значення вірусів та бактеріофагів

Практичне застосування. Уперше різні фаги застосували Ф. д'Ерель та інші дослідники, вивчаючи кишкові Інфекції у людини. Практикувалось використання фагів також у хірургічній та акушерсько-гінекологічній практиці при Інфекційних процесах, які спричинюються стафілококами, анаеробними клостридіями, а також в офтальмології і стоматології. Поряд з цим нагромадилось багато даних про відсутність лікувального ефекту при застосуванні фагів. Вважають, що основною причиною цього є невдалий підбір фагів. Широке впровадження в практику сульфаніламідних препаратів і антибіотиків також зменшило інтерес до питань фагопрофілактики і фаготерапії бактеріальних інфекцій.

Фагопрофілактика і фаготерапія застосовуються і при різних захворюваннях тварин. При паратифі телят використовують гертнер-фаг, при захворюванні поросят — суйпестифер-фаг, при колібактеріозі — коліфаг та інші.

Бактеріофаги черевнотифозної сальмонели, кишкової палички та інших бактерій можуть міститися у воді річок, ставків, водосховищ, колодязів і в забруднених стічних водах. Виявлення фагів у воді або в ґрунті може бути показником забруднення цих середовищ відповідними бактеріями. Наприклад, виявлення коліфага є показником фекального забруднення води.

Поряд з цим слід зазначити, що фаги нерідко можуть завдавати й великої шкоди, зокрема при виробництві антибіотиків, молочнокислих продуктів, бактеріальних добрив, гальмуючи розвиток корисних мікробів. Зараження фагами бульбочкових бактерій, азотобактера та інших азотфіксаторів призводить до затримки їхнього розвитку, а це погіршує процес фіксації молекулярного азоту, а отже, негативно впливає на врожай.

Висновок

Специфічність вірусів у тому, що вони є особливою групою неклітинних форм життя, яким властивий строгий паразитизм на молекулярному, а часто й на молекулярно-генетичному рівні.

За К.С. Суховим (1965), віруси характеризуються такими основними ознаками: 1) дуже малими розмірами тіла (вимірюються нанометрами); 2) відсутністю клітинної будови; 3) відносно простим хімічним складом (найпростіші віруси складаються з білка і нуклеїнової кислоти); 4) нездатністю до культивування на штучних синтетичних середовищах; 5) особливим циклом розвитку в організмі сприятливого хазяїна або частиною цього циклу в безклітинному середовищі, яке включає деякі органоїди клітини і речовини, необхідні для синтезу нуклеїнових кислот і білків; 6) здатністю деяких із них кристалізуватися за певних умов довкілля.

Суттєвими ознаками, що відрізняють віруси від усіх інших відомих організмів, є відсутність власних систем білка (це визначає характер паразитизму вірусів — паразитизм на генетичному рівні) і те, що віруси є неклітинними формами життя.

Елементарний склад вірусних частинок такий (%): вуглець — 50; кисень — 20; водень — 7; азот — 16; фосфор — 0,4—0,5; сірка — 0,1-0,2; зольні елементи — 2,5. Основним компонентом вірусів є також нуклеїнові кислоти (РНК або ДНК).

У життєвому циклі вірусів чергуються дві фази — позаклітинна, під час якої вірус перебуває у вигляді інертної інфекційної частинки — віріону, і внутрішньоклітинна фаза, протягом якої проявляються властивості вірусів, закодовані в їхньому геномі, тобто здійснюється їх розмноження.

Аналізуючи сучасні досягнення вірусологічної науки, можна сказати, що віруси є автономними генетичними структурами, уламками життя, фрагментами живих систем, які нездатні до самостійного існування поза повноцінними організмами або клітинами, чи то, нарешті, субклітинними структурами. Як автономні генетичні структури віруси певною мірою мають або, вірніше, зберігають основні атрибути життя, включаючи такий кардинальний атрибут, як здатність до еволюції.

Бактеріофаги поділяються на: ниткоподібні, сферичні, фаги з хвостовим відростком, булавоподібні з довгим відростком, булавовидні ДНК-вмісні. До складу клітин бактеріофагів входить білок та нуклеїнова кислота. У фагів виявлено ферменти лізоцим, фосфатазу та деякі інші. Застосування електронної мікроскопії, методу мічених атомів та інших методів дало змогу докладно вивчити взаємодію фагів з бактеріальними клітинами.

У 50-х роках у практику було впроваджено методи культивування клітинних культур, які істотно вплинули на розвиток вірусології. Тепер віруси успішно культивуються в культурах одношарових трипсинозованих клітин, які виготовляють з ембріональних тканин курей, кроликів, морських свинок, мишей, а також нирок мавп і ембріонів людини.

Перейти на сторінку: 1 2 


Подібні статті

Лікарські рослини урочища Вістова Калуського району
Мета роботи: вивчити лікарські рослини урочища Вістова Завдання: 1. скласти перелік лікарських рослин урочища. 2. провести флористичний аналіз. 3. вивчити лікарські види рослин. ...

Медоносні рослини луків
Прекрасний і багатогранний рослинний світ, і хоч пройшло багато тисячоліть з часу його виникнення, непізнаність і нерозгаданість його вабить дослідників. Якби ми знали, скільки втрачаємо, коли не робимо жодних спроб пізнати те, що нас оточує, що дає ...

Головне меню