Географічні ареали адвентивних рослин

Адвентивні рослини представлені такими життєвими формами: однорічниками, дворічниками, багаторічниками. Залежно від умов існування, можуть бути і одно-, і дворічниками. Майже всі адвентивні рослини розмножуються за допомогою насіння, 2 види (елодея канадська і аїр) - лише вегетативно, а деякі - за допомогою насіння і вегетативне (хрінниця крупковидна, квасениця прямостояча, галінсоги - дрібноквіткова, війчаста, сухоребрик волзький, окопник шорсткий тощо). Для всіх адвентивних рослин характерні висока насіннєва продуктивність, наявність різноманітних пристосувань для поширення плодів і насіння здатність поширюватися за допомогою як штучних, так і природних факторів. Серед сегетальних адвентивних бур’янів можна виділити групу спеціальних бур’янів, поширення яких залежить від поширення в культурі тих рослин, посіви яких вони засмічують. Плоди та насіння цих бур’янів за формою, вагою і розміром сході з насінням культурних рослин настільки, що їх дуже вадко відокремити від урожаю, внаслідок чого насіннєвий матеріал, майже завжди засмічений насінням цих бур’янів, сприяє їх поширенню. Таких рослин у вашій флорі декілька.

Окрему групу складають рослини-паразити, до яких належать повитиці та вовчки, що паразитують як на культурних, так і на диких рослинах.

Ступінь натуралізації адвентивних рослин в окремих частинах ареалу різний. Різні також способи заносу і час оселення їх у даній місцевості. За цими ознаками було запропоновано кілька класифікацій.

Всі адвентивні рослини А. Теллунг ділить на 2 групи; завезені свідомо з метою культивування і завезені несвідомо. З першої групи, яка в свою чергу поділяється на підрозділи, ми розглядаємо лише ергазіофігофіти, тобто види, спочатку інтродуковані, а потім здичавілі. Одні з них не мають помітного поширення і трапляються поблизу місця, де

їх у минулому культивували, наприклад хміль японський, мірабіліс. Інші, подібно до чорнощир звичайного, ромашки запашної, полину однорічного, широко розселилися як бур’яни.

Слід зазначити, що деякі види занесені різними способами, можна віднести як до однієї, так і до другої групи. В цьому випадку

ми основним вважаємо той спосіб заносу, який виявився більш ефективним.

Занесені людиною у нову область рослини оселяються в різних місцезростаннях, пристосовуються до певних умов і більш-менш стійко закріпляються в тих чи інших місцезростаннях [17].

За А. Теллунгом, всі антропохори за ступенем натуралізації поділяються на такі групи: археофіти, ефемерофіти, епекофіти і неофіти.

До археофітів належать бур’яни, відомі ще з доісторичних або ранньоісторичних часів.

До ефемерофітів належать види, які час від часу з’являються і зникають. Це пояснюється тим, що дана місцевість лежить за межами їх потенціального ареалу, тону вони не можуть пристосуватися до нових умов і гинуть. Повторна поява їх в наслідком нового заносу.

До епекофітів належать види, які добре пристосовані до нових умов існування, постійно плодоносять, але ростуть лише на штучних місцезростаннях. Більшість їх росте на рудеральних місцезростаннях, на полях, городах, і лише деякі з них засмічують природні угіддя. Майже всі представники цієї групи - однорічники. Окремі види епекофітів досягли різного ступеня натуралізації. Деякі з них, хоч і давно занесені, мають дуже обмежене поширення, інші поширені в порівняно невеликих районах. Треті, переважно недавно занесені, утворили окремі осередки, число яких з року в рік збільшується. В даний час вони не відіграють значної ролі в засміченні сільськогосподарських угідь, але згодом ці рослини можуть розселитися ширше. Чимало видів, що входять до складу групи епекофітів, занесено давно і в даний час займав величезні площі, витримyє конкуренцію з місцевими бур’янами і періоди з дуже несприятливими погодними умовами, тобто вони повністю пристосувалися до нових умов місцезростання. Це такі види, як злинка канадська, ромашка запашна, щириця звичайна, чорнощир звичайний, нетреба ельбинська га багато інших.

Перейти на сторінку: 1 2 3


Подібні статті

Генетичні особливості мікроорганізмів
Надзвичайно важливим серед досягнень мікробіології останньої чверті XIX ст. є відкриття неклітинних форм життя — вірусів. Тоді багато вчених вважали, що бактерії є найменшими і найпростішими організмами, і що саме вони стоять на межі живої ...

Механізми раннього ембріонального розвитку
Керівники тваринницьких господарств звичайно зацікавлені у підвищенні продуктивності сільськогосподарських тварин. Їх кінцевою метою є підвищення якості та кількості продукції без зростання видатків на утримання поголів’я. Біотехнологічні ...

Головне меню