Анатомія в стародавні часи

Анатомія - найдавніша з біологічних наук. До нас дійшли печерні і наскельні малюнки із зображенням рослин, тварин і людей, які датуються 13-14 тисячоліттями до н. е. В печері Астурії (Іспанія) було виявлено перший анатомічний малюнок, на якому був зображений слон з намальованим серцем.

Це свідчить про те, що люди епохи палеоліту знали місце розташування серця і його значення для тварин.

Перші пізнання з анатомії черпалися під час розтину тварин, убитих на полюванні. Часто цією процедурою займалися жерці, що дістало відображення в назві деяких органів.

На науку про будову тіла анатомія перетворилась у зв’язку з потребами медицини.

У далеких предків слов’янських народів ремісники, працюючи з кістками, знали їх фізичні, хімічні, вікові та видові особливості. Із будила (великої гомілкової кістки) виготовляли флейти.

Астрагали (п’яткові кістки дрібних тварин) на Київщині використовували для ігор. Майстри добре володіли складним процесом протравлювання кісток фарбами.

Слов’яни уміли проникати всередину порожнини тіла крізь природні отвори. Проникнення в порожнину матки вівці з метою витягування "мерлушка" (плодів - ягнят) давно практикувалось слов’янами для отримання високоякісних шкурок.

Знахарі та ремісники мали добрі знання з анатомії нутрощів та їх фізичних особливостей. Оброблені кишки, сечові міхури, шлунки, очеревину використовували для виготовлення волинок, музичних струн, бубнів та ін.

Слов’яни дуже часто назви частин тіла використовували для опису вигляду рік та морів: устя (рот), губа, ніс (мис), коліно тощо. Перша вимірна система пов’язана з частинами тіла (сажень, п’ядь, аршин, вершок).

Крім того, для запам’ятовування літер давні вчителі зверталися також до анатомії. Так, взяті в боки руки означали літеру "ф" (ферт), рот - літеру "о" (оніка) тощо.

Мало даних з анатомії в джерелах Стародавнього Єгипту, хоча саме в Єгипті, як у жодній іншій країні світу, поважали ветеринарію, а відповідно і анатомію. Це зумовлено тим, що єгиптяни вважали тварин представниками своїх богів і створювали особливий культ бика Апіса - втілення Бога Озіріса. Це свідчить про те, що єгипетські жерці володіли лікувальною справою і відповідно мали певні знання з анатомії.

Хоча релігія забороняла розтинати трупи, проте єгиптяни добре знали будову органів грудної та черевної порожнин. Про це свідчить один з розділів папірусу Еберса (1550 р. до н. е) - "Таємна книга лікаря, вчення про серце", який починається з анатомо-фізіологічного нарису.

В ассирійців добрий стан гуртів тварин був показником багатства. Вони докладали багато зусиль для збереження і примноження свійських тварин як свого єдиного джерела багатства, володіли великими табунами коней, лікували їх.

До нашого з часів ассирійців часу дійшли лише назви двох праць ("Хвороби коней" Мохамед Казен і Резалег Тіббі). Це свідчить про те, що були певні знання з анатомії, особливо коня.

Мешканці Ірану вміло доглядали за хворими кіньми в найдавніші часи. Про це згадується в їхніх священних книгах, що були написані зендською мовою. Особлива увага в них приділялась будові печінки - "місця перебування пристрастей".

У семітів (ассиро-вавилонська культура) існувало "Зведення законів Хаммурабі" (2400-2250 рр. до н. е). В ньому медицина і ветеринарія не розділяються, однак тих, хто лікував людей, називали а-соу, а тварин - мопнай-соу. Особливо шанувалась хірургія, зростало й значення анатомії.

В Індії періоду Вед (1800-800 рр. до н. е) особлива увага приділялась диханню (Ріг-Веда), як суті життя, а суть здоров’я вбачалась у гармонії між диханням, жовчю і кров’ю.

Саме ці частини вивчались найкраще. В Індії булобагато праць з ветеринарії, де висвітлювались питання анатомії. До наших часів дійшли лише назви праць, які знаходимо в індійському ветеринарному трактаті Гіппократа (це не грецький Гіппократ), що жив у часи Хозроя Великого, короля Персії (531-579 рр.).

Оригінал праці був перекладений на латинську мову Мозе Палермським у XII ст. Цей трактат був основою для написання всіх книг з ветеринарії у період Середньовіччя.

Особливих успіхів у лікуванні людей і тварин досягли китайці. З класичного канону "Чжоуські ритуали" (XI-V ст. до н.е.) видно, що китайська медицина цього періоду поділялась на чотири складових: внутрішні хвороби, хірургія, дієтетика і хвороби тварин.

Медичний канон "Трактат про внутрішнє" складається з двох книг: книги "Прості питання трактату про внутрішнє", складеної імператором Хуанді (ІІІ ст. до н.е.), і "Книги див" (ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.). Ці праці грунтуються на всіх попередніх знаннях з анатомії та лікування людини й тварин.

Засновником хірургії, анатомії та лікування тварин по праву вважається Хуа То (141-208 рр.), автор першого в Китаї підручника з ветеринарії "Ню ма цзін" ("Опис і лікування хвороб свійських тварин"). Глибокі знання з анатомії дали йому змогу виконувати складні операції на черепі та внутрішніх органах. Він першим застосував загальний наркоз.

Перейти на сторінку: 1 2


Подібні статті

Характеристика електричної активності гіпокампу щурів на фоні довготривалого зооконфліктного стресу
З метою розкриття основних анатомо-фізіологічних особливостей гіпокампу та його ролі у підтриманні гомеостазу організму було досліджено та проаналізовано основні літературні джерела. В ході проведеного аналізу було встановлено, що гіп ...

Фауна гризунів Куликівського району
Тваринний світ — одна з основних складових частин природного середовища і природних багатств нашої Батьківщини. Гризуни, становлять велику й різноманітну групу серед тваринного світу нашої країни. Вони живуть скрізь, де є для них їжа та ...

Головне меню