Рід Шпроти, або Кільки

Рід Шпроти, або Кільки (Sprattus), розповсюджений у помірних і субтропічних водах Європи, Південної Америки, Південній Австралії й Новій Зеландії. Шпроти близькі до морських оселедців роду Clupea, відрізняються більше сильним розвитком кільових луски на череві, що утворять шиповатый кіль від горла до ануса; менш зрушеним уперед спинним плавцем, що починається в них далі назад, чим підстави черевних плавників; меншим числом променів у черевному плавці (звичайно 7–8), меншим числом хребців (46–50), плавучою ікрою й другими ознаками. Шпроти дрібніше морських оселедців, вони не бувають крупніше 17 – 18 см. Вони живуть до 5–6 років, але звичайна тривалість їхнього життя 3–4 роки.

Європейський шпрот

Європейський шпрот (Sprattus sprattus) населяє моря Західної й Південної Європи від Гибралтару до Лофотенских островів (північний шпрот), Балтійське морі (балтійський шпрот, або кілька), північну частину Середземного й Чорного морів (південноєвропейский, або чорноморський, шпрот). У Північному й Норвезькому морях північний шпрот (S. sprattus sprattus) тримається ближче до берега, чим оселедець, підходячи для нересту на глибини 20–40 м, головним чином із квітня по червень. Промислові скупчення шпроту знаходяться переважно в центральній і північній частинах Північного моря й у берегів Південної Англії, Бельгії, Голландії й Норвегії.

На другому році життя північний шпрот досягає 9–11,5 см довжини й жирності вище 7%. У цей час він є об'єктом інтенсивного промислу. Виготовлені зі шпроту консерви високо цінуються (частково йшли під етикеткою «сардини»).

Балтійський шпрот

Балтійський шпрот, або кілька (S. sprattus balticus), зустрічається в найбільшій кількості в бухтах південно-західних берегів Балтійського моря й у входу у Фінський і Ризький затоки. Харчується планктонними рачками, головним чином евритеморою. На другому році життя досягає довжини 7,5–11,2 см, на третьому – 10,6–14,1, на четвертому – 12,6–15,0 см, накопичуючи від (3,6) 4,1 до 15,2% жиру. Найбільш жирний буває восени й узимку, найменш жирний у період нересту, із квітня по липень. Полової зрілості досягає звичайно при довжині 12 см, рідше з 8,5–9 см довжини. Для нересту шпрот відходить від берегів і метає свою плавучу ікру головним чином над глибинами 50 – 100 м при солоності від 4–5 до 17–18 проміле й температурі води близько 16–17° С. Балтійський шпрот, як і салака, планктоноїдна риба, частково конкурує з нею через їжу. Балтійський шпрот-кілька – важлива промислова риба, що дає приблизно від 10 до 20% усього улову риби в Балтійськом морі. Копчені шпроти дуже смачні. Консерви зі шпротів у маслі користуються заслуженої популярністю. Точно так само гарна солона кілька.

Чорноморський шпрот

Чорноморський шпрот (Sprattus spral-tus phalericus) найбільш численний в Адріатичне й Чорному морях, де його промишляють. Чорноморський шпрот дотримується звичайно помірковано холодних шарів води, від 6–8 до 15–17 °С, піднімаючись зимою до поверхні, а в теплий час віддаючи перевагу більше прохолодній воді на глибині від 20–30 до 80–100 м. Він широко розповсюджений у відкритому морі, підходячи до берегам при вітрах, що підганяє або піднімає маси води відповідної температури. Досягає полової зрілості у віці одного року й нереститься переважно в холодний час (з жовтня по березень) при температурі води 7–10 (12) °С, частиною в поверхневому шарі, головним чином, однак, на глибині 40–50 м. Чорноморський шпрот досягає довжини 9,5–13 см, зрідка буває до 16 см; звичайні розміри в уловах 6,5 – 11,5 см. Вміст жиру в його тілі коливається від 4,7 до 12,6%. Він не буває так жирний, як балтійська кілька. У Чорному морі шпрот-одна із самих численних риб, що грає більшу роль у їжі дельфінів, білуги, великої ставриди й інших хижаків. Але улови його відносно невеликі, і спроби розвитку промислу не увінчалися успіхом внаслідок того, що шпрот тримається частіше невеликими зграями, облов яких на глибині скрутний.

Шпроти південної півкулі

Шпроти південної півкулі вивчені недостатньо. У водах Вогненної Землі й Фолклендські островів, на крайньому півдні Південної Америки живе зустрічаючийся більшими зграями вогняноземельський шпрот (Sprattus fuegensis), що має довжину 14–17 см. Дуже близький до нього й, можливо, буде віднесений до того ж виду тасманійский шпрот (S. bassensis), зграї якого звичайні в глибоких затоках і протоках Тасманії й Південної Австралії в літні й осінні місяці.

Подібні статті

Походження та філогенез плазунів
Впродовж мільярдів років Земля змінювалася – в небо здіймалися гори, море заливало суходіл, острови підіймалися з глибин океану й перетворювалися на материки, але найбільших змін планета зазнала після виникнення життя близько 3,5 мільярди ...

Праця як прорив до свободи
Що таке праця? Праця - це той місток, що прокладений від первісної до сучасної людини. Саме вона зробила нас тим, ким ми є. Ми перестали ховатись від блискавки, думаючи, що це боги карають нас за неслухняність, перестали чекати літа, аби ...