Філософія й соціальна антропологія про природу людини

Природі людини в історії філософії, культури й антропології присвячені тисячі сторінок різних текстів. Будь-яке навчання неодмінно має свою позицію в цьому питанні. Систематизуємо основні концепції.

Античність. Основними й суперечними один одному є концепції Платона й Аристотеля. Платон сформулював модель «людина - суспільство». Її можна виразити математично: І = f(С), де І (індивід) - залежна змінна, С (суспільство) - незалежна змінна. Інакше кажучи, природа людини пояснюється лише через суспільство, тобто бере свій початок поза людиною - у його штучному оточенні.

Аристотель сформулював модель взаємин «людина - суспільство»: С = f(І). Суспільство відповідно до цього - залежна, а людина - незалежна змінна в цій системі. Усе, що з'являється в суспільстві, зобов'язано своїм існуванням природі людини, тобто історично будь-яке суспільство є реалізація потенціалу заданої природи людини. У суспільстві - у минулому, сьогоденні, майбутньому - не може бути нічого нелюдського. Це дозволяє в будь-який момент історії людям сьогодення розуміти дії людей минулого й обумовлює можливості прогнозування розвитку суспільства.

Французький матеріалізм (Ж.Ж. Руссо, П.А. Гольбах, Д. Дідро) виходив з того, що кожна людина з народження має невід'ємні права на життя, волю й власність. Люди рівні й незалежні - це продиктовано природною природою людини. (Для будь-яких суспільств, по їхньому твердженню, категорія природного права є еталоном при оцінці дійсних відносин.)

Марксизм затверджує, що людина є суспільна тварина (Аристотель; «людина є політична тварина»), що суспільство є «продукт взаємодії людей». Можна сказати, що марксизм розуміє людини як «кентавр систему», де є тваринна підстава (тіло) і людська (культурна) «надбудова» у вигляді особистості людини.

Соціал-дарвінізм. До найбільш відомих авторів ставляться Ж.А. Гобино - ідеолог расизму; Ч. Ломброзо, що розробив вчення про вплив анатомо-фізіологічних особливостей людей на соціальні процеси, увів поняття природжений злочинець, атавізм у соціальних актах; О. Аммон, що затверджував, що природна природа людини диктує закон боротьби за існування й природний добір в органічній природі; Л. Гумплович, що вважав, що в знищенні слабких проявляється природний закон боротьби за існування. Цьому напрямку властиве абсолютизація біологічного початку в людині, заперечення прогресивної ролі культури в житті народів. Згадаємо Геббельса з його фразою: При слові «культура» моя рука тягнеться до пістолета.

Фрейдизм. Людська природа в цьому навчанні зводиться до інстинктів і волі. Інстинкти, у свою чергу, зводяться до інстинкту смерті (танатос) і інстинкту життя (ерос). Культура формує в людини супер-его (внутрішню цензуру), що переорієнтує енергію природної агресивності людини в напрямку до самого себе (саморегулювання, саморефлексія, самокритика). Це може породжувати різного роду неврози людини. Неофрейдизм (Е. Фромм, Г. Маркузе) переносить джерела захворювань і відхилень людського поводження в соціальне середовище.

Екзистенціалізм. Розрізняють релігійний екзистенціалізм (Ясперс, Марсель, Бердяєв, Тичин) і атеїстичний (Гайдеггер, Сартр, Камю, Мерло-Понти). Основні положення: особистість - самоціль, колектив - засіб, що забезпечує матеріальне існування тридцятилітніх його індивідів. Суспільство покликане забезпечувати можливість вільного духовного розвитку кожної особистості, гарантуючи правовий порядок. Релігійні екзистенціалісти дотримуються положення, що особистості ні, якщо немає буття, вище її вартого. У людині є кілька шарів; природний, досліджуваний природничими науками його природну індивідуальність; соціальною, досліджуваною соціологією; духовний світ, що є предметом вивчення історії, філософії, мистецтвознавства й т.д.; екзистенціальний, котрий не піддається науковому пізнанню і який може бути лише освітлений філософією. Модусами екзистенції (буття, відповідно до атеїстичного напрямку, зверненого до ніщо й який знає про це) є турбота, страх, рішучість, совість і т.п.; вони визначаються через смерть і представляють суть руху до ніщо. Від пошуків порятунку людини через історичний розум, прогрес, еволюцію екзистенціалізм прийшов до ідей самопорятунку через звертання до внутрішнього голосу, апеляції до людської дійсності, почуття людського достоїнства як джерелу мужності й моральної стійкості. (Особливо яскраво це виразилося, відповідно до екзистенціалістів, у роки Другої світової війни.)

Культурно-антропологічний напрямок. Основна теза: людина є недостатня тварина, тобто він не спеціалізований заздалегідь природою. М. Шелер - один із засновників філософської антропології, затверджував, що особистість є носієм цінностей, які осягаються завдяки любові, спрямованої на особистість. Серед актів переживання цінностей Шелер висуває співучасть, співчуття, любов і ненависть. Вища форма любові - любов до Бога. Трагічність, по Шелеру, є присутнім у речах, людях, у всім космосі завдяки їхній співвіднесеності із цінностями. Людина, будучи духовною істотою, вільний від вітальної залежності й відкрита миру. У цьому кардинальну відмінність людини від тварини. Як бачимо, культурна антропологія в Шелера перетворюється в релігійну.

Перейти на сторінку: 1 2


Подібні статті

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...

Молекулярні механізми кросинговеру
Кросинговер - це явище обміну ділянками гомологічних хромосом після кон’югації у профазі-1 мейозу. Результатом цього процесу є обмін генетичною інформацією між хромосомами. Це є одним з головних чинників еволюції,так як забезпечує комбінат ...

Головне меню