Механізм сприйняття звуку

Для слухового аналізатора звук є адекватним подразником. Звукові хвилі виникають як чергування згущень і розріджень повітря, що поширюються у всі боки від джерела звуку. Всі вібрації повітря, води або іншого пружного середовища поділяються на періодичні (тони) і неперіодичні (шуми). Якщо їх записати, то тони мають правильну, чітку, ритмічну форму, шуми — неправильну, складну.

Тони бувають високі і низькі. Останнім відповідає менша кількість коливань на секунду. Основною характеристикою кожного звукового тону є довжина звукової хвилі, якій відповідає певна кількість коливань на секунду.

Довжину звукової хвилі визначають відстанню, яку проходить звук за секунду, поділеною на кількість повних коливань, що їх здійснює тіло, яке звучить, за секунду. Чим більша кількість коливань, тим коротша довжина хвилі. У високих звуків хвиля коротка, вона вимірюється в міліметрах; у низьких — довга, вона вимірюється метрами.

Найвищий звук, який ми в змозі почути, має 20 000 коливань на секунду (20000 Гц); найнижчий—12 .24 Гц. У дітей верхня межа слуху досягає 22 000 Гц; у літніх людей вона нижча — близько 15 000 Гц.

У багатьох тварин верхня межа слуху вища, ніж у людини. У собак, наприклад, вона доходить до 38 000 Гц, у кішок — 70 000 Гц, у кажанів — 100 000 Гц.

Звуки, що досягають 50 .100 тис. коливань на секунду, людина не чує —це ультразвуки. За допомогою фізичних приладів людина може викликати і реєструвати ультразвуки.

Звукові хвилі — це завжди поздовжні коливання середовища. Сила звуку залежить від розмаху (амплітуди) коливань повітряних частинок.

Звук характеризується тембром, або забарвленням. Кожне джерело звуку, хай це буде струна скрипки, мідна труба або дерев'яна пластинка, поряд із основним коливанням робить цілий ряд інших, додаткових коливань. Звук кожного інструменту супроводять додаткові коливання — обертони. Обертон — звук, число коливань якого у два, чотири, вісім і т. д. разів перевищує число коливань основного тону. Залежно від того, який з обертонів дужче виражений, звук інструменту дістає своє особливе «забарвлення», яке можна відрізнити серед маси інших звуків. Те саме стосується й звуків людського голосу. Кожна людина має свій особливий індивідуальний тембр, свої обертони, своє забарвлення голосового звуку, за яким її можна впізнати навіть тоді, коли не бачимо її обличчя.

Найбільшу збудливість вухо має до звуків з частотою коливань у межах від 1000 до 4000 Гц. Нижче 1000 і вище 4000 Гц збудливість вуха дуже знижується.

Як же виникає відчуття звуку? 1863 р. Гельмгольц запропонував резонансну теорію слуху.

Але спочатку кілька слів про резонанс.

Припустимо, що перед нами натягнена струна або камертон, який може здійснювати самостійні коливання і тим самим утворювати повітряні хвилі з певною довжиною і певним розмахом (амплітудою). Якщо тепер починає діяти другий камертон, то перший, до якого доходять хвилі від другого, приходить в рух, робить ряд вимушених коливань. Проте це відбувається не завжди, а тільки в тому разі, коли обидва камертони настроєні на той самий тон. Це явище має назву резонансу.

Повітряні звукові хвилі, потрапляючи в зовнішній слуховий хід, зумовлюють коливання барабанної перетинки. Далі коливання барабанної перетинки передаються через середнє вухо. Система слухових кісточок, діючи як важіль, посилює звукові коливання і передає їх рідині, що міститься між кістковим і перетинчастим лабіринтами завитки. Звукові коливання можуть передаватися і через повітря, яке є в середньому вусі.

За резонансною теорією, коливання ендолімфи спричиняють коливання основної пластинки, волокна якої мають різну довжину, настроєні на різні тони і являють собою набір резонаторів, що звучать в унісон різним звуковим коливанням. Найкоротші хвилі сприймаються біля основи завитки, а найдовші— біля верхівки.

При коливанні відповідних резонуючих ділянок основної пластинки коливаються і розташовані на ній чутливі волоскові клітини. Найдрібніші волоски цих клітин торкаються при коливанні покривної пластинки і деформуються, що веде до збудження волоскових клітин і проведення доцентрових імпульсів по волокнах завиткового нерва в центральну нервову систему.

Перейти на сторінку: 1 2


Подібні статті

Характеристика Земноводних
Земноводні, або амфібії - перша група хребетних тварин, що у процесі історичного розвитку вийшла на сушу, однак їх розмноження та розвиток відбувається у прісній воді. Вихід земноводних на сушу пов'язаний із виникненням багатьох прогресивн ...

Особливості гадюки звичайної
Плазуни - перший клас хребетних, які мають основні риси вищих наземних хребетних - амніот. Розмножуються шляхом відкладання великих яєць, які мають багато жовтка і шкаралупині оболонки. Зародок має зародкові органи - амніон і алантоїс. Шкі ...

Головне меню