Характеристика найбільш поширених представників родини орхідні у природі, еколого-ценотичні особливості, заходи охорони

Рід Булатка — Cephalanthera Rich

Родова латинська назва походить від грецьких слів "кефале" - голова і "аптера" - пиляк, буквально головчастий пиляк. Існує ціла низка українських народних назв, серед яких булавка, булавочник, падочниця, пилкоголовник. Всі назви зумовлені головчастою будовою пиляків. У 20-30 роках в ботанічній літературі з'являється назва "булатка", значення якої не з'ясовано. Звісно, що до булату - гартованої сталі це не стосується. Окрім пиляка, найхарактернішою деталлю у будові квітки булатки є губа, яка складається з двох частин: передньої, яка має назву епохилій і задньої - гіпохилій. Пилок у булаток не склеєний і полінії не високоспеціалізовані, а тому рід відносять до примітивної групи рослин.

Рід налічує 14 видів, поширених у помірному поясі Євразії і лише один з них трапляється на північному заході Північної Америки. На території України відомо 3 види булаток, які потребують повної охорони.

Усі види булаток в природних умовах розмножуються насінням. Воно дуже дрібне і проростає тільки у симбіозі з гіфами грибів.

Проростання насіння, розвиток проростків і молодих рослин відбувається приблизно так само, як і в любки дволистої, анакамптиса пірамідального. Від проростання насінини до першого цвітіння проходить 8-10 років. Живе рослина близько 50 років.

У первинній культурі всі види булаток розмножують лише вегетативно. Для розмноження придатні рослини, які мають кілька стебел на одному кореневищі. Розмноження проводять навесні, коли на стеблах сформуються 2-3 листки. Стебла на кореневищі утворюються щільно, одне біля одного, і тому при роз'єднанні їх користуються гострим ножем. Можна рослини ділити і під час їх цвітіння, але тоді відокремлені саджанці гірше приживаються. Не рекомендується проводити вегетативне розмноження булаток восени, тому що рани при низьких температурах загоюються погано і рослини гинуть.

Винищуються як декоративні рослини і зникають внаслідок руйнування природних біотопів у результаті господарської діяльності людини.

Булатка великоквіткова - Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce

Багаторічна, трав'яниста, гола рослина. Стебло пряме, 20-60 см заввишки, відходить від укороченого висхідного або прямого кореневища, густо усадженого нитковидними коренями 7-12 см завдовжки. Листки 4-7 см завдовжки, 1,5-3,5 см завширшки, овальні або еліптично-овальні, сидячі, на верхівці загострені або тупуваті, з обох боків голі, з 5-7 дуговидними жилками, добре помітними зверху, а ще краще - знизу. Суцвіття до 12 см завдовжки, пряме, рідкувате, з трьома-вісьмома квітками; приквітки нижніх квіток довші за них, листкоподібні, ланцетні або лінійно-ланцетні, загострені, 2-4 см завдовжки. Квітки підведені догори або горизонтально розміщені, без зав'язі, 1,5-2 см завдовжки, білі. Зовнішні листочки оцвітини 1,7-2 см, продовгуваті або ланцетно-продовгуваті з п'ятьма жилками, внутрішні 1,4-1,6 см завдовжки, тупі, оберне-но-яйцеподібні з однією жилкою. Губа біла, всередині жовтувата, спереду біля основи з півмісяцевою жовтою цяткою. Зав'язь 1-1,3 см завдовжки, скручена, під час дозрівання плоду розкручується. Коробочка до 2 см завдовжки з прямими реберцями. Ареал охоплює Середземномор'я, Скандінавію, Атлантичну, Середню і Східну Європу. На Україні трапляється в західних лісостепових районах, на схід від Дніпра відоме лише одне місцезростання в Полтавській області. Центрами видового насичення є Подільська височина і Гірський Крим.

Росте булатка великоквіткова у світлих широколистяних лісах, де едифікатором є дуб скельний і пухнастий.

Заходи охорони.

Занесено до Червоної книги України, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Карадазькому, Ялтинському гірсько-лісовому, Мис Мартьян, Медобо-ри, а також у Карпатському біосферному заповіднику (Угольський масив), заказниках загальнодержавного значення Юлівська гора та Горгани (обидва - в Закарпатській області), Княжпільському (Хмельницька область).

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6


Подібні статті

Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)
Шпротоподібні, або звичайні оселедці, являють собою групу найважливіших для людини оселедцевих риб, що включає північних морських оселедців, сардин, сардинел, шпротів, тюльок і інші роди. Сюди входять 12 родів з 40–45 видами. Види трьох ...

Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в
Актуальність. У житті людей тварини завжди відігравали надзвичайно велику роль. Тому зрозуміло, що людство з давніх-давен цікавилось тваринним світом. Історичні довідки про зоологічні дослідження сягають у далеке минуле. Зоологія досить ці ...

Головне меню