Революція в природознавстві

Науково-технічна революція, що розгорнулася в останні десятиліття, внесла багато нового в наші подання про природничо-наукову картину миру. Виникнення системного підходу дозволило глянути на навколишній нас мир як єдине, цілісне утворення, що складається з величезної безлічі взаємодіючих один з одним систем. З іншого боку, поява такого міждисциплінарного напрямку досліджень, як сінергетика, або вчення про самоорганізацію, дало можливість, не тільки розкрити внутрішні механізми всіх еволюційних процесів, які відбуваються в природі, але й представити увесь світ як мир процесів, що самоорганізуються. Заслуга сінергетики складається насамперед у тім, що вона вперше показала, що процеси самоорганізації можуть відбуватися в найпростіших системах неорганічної природи, якщо для цього є певні умови (відкритість системи і її достатнє видалення від крапки рівноваги й деякі інші). Ніж складніше система, тим більше високий рівень мають у них процеси самоорганізації. Так, уже на передбіологічному рівні виникають процеси самовідновлення, які в живих системах виступають у вигляді взаємозалежних процесів асиміляції й дисиміляції. Головне досягнення сінергетики й виниклої на її основі нової концепції самоорганізації полягає в тому, що вони допомагають глянути на природу як на мир, що перебуває в процесі безперестанної еволюції й розвитку.

У якому відношенні сінергетичний підхід перебуває до загальносистемного?

Насамперед підкреслимо, що два цих підходи не виключають, а навпаки, припускають і доповнюють один одного. Дійсно, коли розглядають безліч яких-небудь об'єктів як систему, то звертають увагу на їхній взаємозв'язок, взаємодію й цілісність.

Сінергетичний підхід орієнтується на дослідження процесів зміни й розвитку систем. Він вивчає процеси виникнення й формування нових систем у процесі самоорганізації. Ніж складніше протікають ці процеси в різних системах, тим вище перебувають такі системи на еволюційних сходах. Таким чином, еволюція систем прямо пов'язана з механізмами самоорганізації. Дослідження конкретних механізмів самоорганізації й заснованої на ній еволюції становить завдання конкретних наук. Сінергетика ж виявляє й формулює загальні принципи самоорганізації будь-яких систем і щодо цього вона аналогічна системному методу, що розглядає загальні принципи функціонування, розвитку й будови будь-яких систем. У цілому ж системний підхід має більше загальний і широкий характер, оскільки поряд з динамічними, що розвиваються системами розглядає також системи статичні.

Ці нові світоглядні підходи до дослідження природничо-наукової картини миру вплинули як на конкретний характер пізнання в окремих галузях природознавства, так і на розуміння природи наукових революцій у природознавстві. Але ж саме з революційними перетвореннями в природознавстві зв'язана зміна подань про картину природи.

У найбільшій мері зміни в характері конкретного пізнання торкнулися наук, що вивчають живу природу. Перехід від клітинного рівня дослідження до молекулярного ознаменувався найбільшими відкриттями в біології, пов'язаними з розшифровкою генетичного коду, переглядом колишніх поглядів на еволюцію живих організмів, уточненням старих і появою нових гіпотез походження життя й багато чого іншого. Такий перехід став можливий у результаті взаємодії різних природничих наук, широкого використання в біології точних методів фізики, хімії, інформатики й обчислювальної техніки.

У свою чергу живі системи послужили для хімії тією природною лабораторією, досвід якої вчені прагнули втілити у своїх дослідженнях із синтезу складних сполук. Очевидно, у неменшому ступені навчання й принципи біології зробили свій вплив на фізику. Дійсно, як ми покажемо в наступних главах, подання про закриті системи і їхню еволюцію убік безладдя й руйнування перебувало в явному протиріччі з еволюційною теорією Дарвіна, що доводила, що в живій природі відбуваються виникнення нових видів рослин і тварин, їхнє вдосконалювання й адаптація до навколишнього середовища. Це протиріччя було дозволено завдяки виникненню нерівновагої термодинаміки, що опирається на нові фундаментальні поняття відкритих систем і принцип необоротності.

Висування на передній край природознавства біологічних проблем, а також особлива специфіка живих систем дали привід цілому ряду вчених заявити про зміну лідера сучасного природознавства. Якщо раніше таким безперечним лідером уважалася фізика, то тепер у такій якості усе більше виступає біологія. Основою пристрою навколишнього світу тепер зізнається не механізм і машина, а живий організм. Однак численні супротивники такого погляду не без підстави заявляють, що оскільки живий організм складається з тих же молекул, атомів, елементарних часток і кварків, те як і раніше лідером природознавства повинна залишатися фізика.

Подібні статті

Історія розвитку анатомії як науки
В історії розвитку анатомії, як і ветеринарної медицини, розрізняють три періоди: перший - анатомія давніх часів: з найдавніших часів до занепаду Західної Римської імперії (476 р); другий - історія анатомії середніх віків: з часів занепаду ...

Ефіроолійні рослини
Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність ефірної олії, яка нагромаджується в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, ...