Основні підвиди роду Горлиця

Підвидова систематика

Виділяють два або три підвиди (Степанян, 1975; Howard, Moore, 1984), з них на території Східної Європи й Північної Азії зустрічаються два.

1.Streptopelia decaocto decaocto Columba risoria var. decaocto Frivaldszky, 1838, Tarsasag Evkonyvei, 3 (1834—1836), (3), з 183, Туреччина

Відрізняється загальним блідо-сірим фарбуванням черева, сірувато-білими вершинами кермових, відносно коротким хвостом, менш великими розмірами.

2.Streptopelia decaocto stoliczkae Turtur stoliczkae Hume, 1874, Stray Feathers II, з 519, Кашгария

Фарбування більше бліде, голова й шия винно-рожеві з ясно-сірим нальотом, спинна сторона світліше, ніж в S. 9. decaocto, зоб, груди й черево ясно-рожеві, на череві слабкий сірий наліт.

Значна географічна й індивідуальна мінливість розмірів і фарбування утрудняє виділення підвидів. Ареали визнаних трьох підвидів частково перекриваються. Розходження зводяться до розмірів, деталям фарбування тіла, голого кільця навколо очей, особливостям екології. Найбільші сумніви викличе правочинність виділення підвиду S. d. stoliczkae (Степанян, 1975), що населяє Західний Китай і незначну частину Південно-Східного Казахстану (Howard, Moore, 1984).

Поширення. Основний, вихідний ареал розташовується в Південній Азії й включає південні райони Ірану, Афганістану, Індію, Бірму, Китай, Індокитай (без Малакки), південь Кореї і Японії (куди, імовірно, була завезена), Сирію, Палестину, Месопотамію, південну половину Малої Азії. У цей час заселила всю Європу (крім Іспанії й Португалії) аж до північних районів Скандинавії — у Швеції до 60° с. ш., у Норвегії до центральних областей. Східну Європу й Північну Азію проникнула двома шляхами. На сході розселення йшло з Кашгарии в долину р. Або, розселенню сприяв, очевидно, завезення птахів (Долгушин, 19626). В 30- 40-х роках східна границя проходила по сел. Карабулак, Саркан, до заходу - до Алма-Ати й Фрунзе, Чимкента й Ташкента, але майже повністю зникла із Семиріччя (Шнитников, 1949; Мекленбурцев, 1951). До теперішнього часу в результаті наступної потужної хвилі експансії заселила всі середньоазіатські республіки, гніздиться в м. Кушка, у селах долини Мургаба й Теджена. Повідомлень про знаходження в полонинах Таджикистану й Киргизстану ще немає. У Казахстані зустрічається в південно-східних районах Илийской долини, з 1930 р. з'явилася в населених пунктах Алакульской улоговини, до 1985 р. розселилася до м. Усть-Каменогорська й у південні райони Алтайського краю. Процес розселення цього підвиду триває (рис. 1).

Розселення кільчастих горлиць номінального підвиду розцінюється як феномен XX в, в області зоогеографії. Воно йшло з Малої Азії й Балкан спочатку повільно в обхід гірських систем Південної Європи, потім надзвичайно стрімко на рівнинах. За 35 років вид заселив практично всі міста й села Європи, крім Іспанії й Португалії, на площі 1,7 млн. км2. У роки інтенсивного розселення зі сприятливими погодними умовами птаха роблять кидки на сотні кілометрів, закріплюються в нових населених пунктах, після чого розселяються відцентрово з нього (Благосклонов, 1979). Картина розселення в Східній Європі така: в 1944 р. уперше почали гніздитися в м. Мукачеве, в 1947 р. у м. Ужгороді. Подальше заселення західних областей України йшло стрімко в такий спосіб: Львів, Самбор- 1949 р., Дрогобич, Труска-Вец, Стрий-1953 р., Чернівці-1952 р., Івано-Франківськ, Коломиї, Знятті - 1959-1960 р., Луцьк, Хмельницк, Вінниця, Черкаси - 1961 р., Рівне - 1962 р., Кам'янець-Подільський- 1963 р. (Талпош, 1967). В 1958 р. зареєстроване гніздування в Талліні й Києві, багатьох інших пунктах Правобережної України, в 1951 р.- у Молдавії (Аверин, Ганя, 1970), в 1960 р.- у Бресті й Одесі, в 1962 р.- у Мінську й Прибалтиці (у Латвії до 1970 р. заселила всю республіку) (Страдзе, 1983а), до 1966 р.- у східних областях України, до 1975 р.- у Ленінграді, Пскові, Москві, Великих Цибулях, Клині, Рязані, Саранську, Казані, Куйбишеву, Саратові, Уральську, Актюбінську, Гур'єві, Волгограді, Волгодонську, Ростову-на-Дону, Новоросійську (Мекленбурцев, 1951; Кістяківський, 1957; Шарлеман, 1959; Греков, 1962; Климишин, 1962; Страутман, 1963; Петров, 1965; Талпош, 1967; Федюшин, Долбик, 1967; Навасайтис, 1968;

Рис 1. Ареал кільчастої горлиці в Східній Європі й Північній Азії а — границя гніздового ареалу (/ — до 1945 р., II -до 1965 г., III — до 1975 р., IV— до 1985 р.); б - зона інтерградації підвидів; в — залети. Підвиди: I — S. d. decaocto, 2 — S. d. Stoliczkae

В 1968 р. загніздилася в Тамбові, в 1983 р.- в Іванову, в 1979 р. У Ульяновську, в 1975 р.- на північно-заході Росії раптово й у багатьох місцях одночасно по широкому фронті, включаючи Кандалакшу, в 1972 р. з'явилася в Курську і Ялті (Бородін, 1963; Херувимів, 1977; Костин, 1983; Мальчевський, Пукинський, 1983; Подільський, 1984). У Татарії вперше з'явилася в 1981 р. і за 3 роки широко розселилася по всій республіці (Горщиків, 1986). За даними П. В. Дебело (1981), кільчаста горлиця досягла м. Уральська зі сходу, а не із заходу (в 1976 р.), початку гніздитися й зимувати з 1978 р. Відомий заліт номінального підвиду в низов'я р. Амур в оз. Кизи (Мекленбурцев, 1951).

Перейти на сторінку: 1 2


Подібні статті

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...

Зимостійкість і морозостійкість деяких сортів озимої пшениці в Притисянській низовині
В успішному розвитку зернового господарства велике значення має отримання високих і стійких урожаїв озимої пшениці, яка займає значну вагу в зерновому балансі країни. При використанні агротехніки і внесенні добрив озима пшениця зимості ...

Головне меню