Анатомо – фізіологічна характеристика гіпокампу та його роль у підтриманні гомеостазу організму

У 1937 р. американський невропатолог Д. В. Папес запропонував гіпотезу, за якою гіпокамп і мамілярне тіло утворюють єдину систему. У 1952 р. П. Д. Мак – Лін ввів поняття лімбічна система, охоплюючи цим терміном важливу функціональну систему, яка забеспечує постійність внутрішнього середовища організму. Теоритичні і практичні розробки Папеса і Мак – Ліна дали початок для подальших досліджень у цій області [6] [7].

Лімбічну систему ще називають «вісцеральним мозком», оскільки ця частина кінцевого мозку може розглядатися як кіркове представництво інтерорецепторів. До кіркових областей лімбічної системи відносяться гіпокамп, парагіпокампова звивина, поясна звивина і філогенетично старі структури нюхового мозку [8]. Численні досліди показали [9], що локальне подразнення різних відділів лімбічної системи викликає вегетативні ефекти і впливає на діяльність внутрішніх органів. Подразнення ядер миндалевидного комплексу призводить до змін частоти серцевого ритму, дихальних рухів, судинного тонусу. Подразнення миндалин впливає на діяльність шлункового тракту, змінює перистальтику тонкого кишечника, стимулює секрецію слини. Описано вплив миндалин на скорочення сечового міхура, матки. Всі ці різноманітні реакції можуть мати різний знак і храктеризуватися активацією чи пригніченням вісцеральних функцій.

Аферентні і еферентні зв’язки структур лімбічної системи як між собою так і з іншими відділами головного мозку різноманітні. Найбільш виражені реципроктні зв’язки лімбічної системи і гіпоталамуса. Гіпоталамус і мамілярне тіло з’єднані з гіпокампом та септальною областю за рахунок зводу, з миндалиною – термінальною полосою і амігдалофугальним пучком . Через гіпоталамус і мамілярне тіло лімбічна система з’єднана з центральною сірою рідиною і ретикулярною формацією середнього мозку. До міндаліни і гіпокампу йдуть шляхи від скроневої долі кори передаючи інформацію від зорової, слухової і соматичної сенсорних систем. Встановлені зв’язки лімбічної системи з лобними долями кори переднього мозку. В межах лімбічної системи ідентифіковані важливі циклічні зв’язки [10].

Дослідження показали, що локальне подразнення різних відділів лімбічної системи викликає різноманітні вегетативні ефекти і впливає на діяльність внутрішніх органів. Регулюючий вплив лімбічної системи опосередкований вегетативними центрами які розташовані нижче. Скоріше при збудливості гіпоталамічних центрів, лімбічна система встановлює знак вегетативної реакції. Так формується багатоповерхева схема управління вегетативної сфери, інтегруюча вегетативні і соматичні реакції [11].

Руйнування окремих частин лімбічної системи приводить до порушення поведінки: тварини можуть ставати більш спокійними або, навпаки, агресивними, легко проявляючи реакції люті, змінюється статева поведінка [11 – 12].

Отже, з усього вище зазначеного випливає, що гіпокамп, як головна частина лімбічної системи мозку відіграє важливу роль у функціонуванні організму вцілому. Анатомічно гіпокамп розташований у скроневих півкулях мозку (рис. 1.1.1).

Расположение гиппокампа (вид с нижней стороны мозга), передняя часть мозга соответствует верхней части рисунка. Красные пятна показывают примерное положение гиппокампа в височной доле мозга.

Рис. 1.1.1 Схема розташування гіпокампа (вигляд з нижнього боку мозку). Сірі плями показують положення гіпокампа в скроневих півкулях мозку.

Морфологічно гіпокамп представлено модулями, які стереотипно повторюються, пов’язаними між собою та з іншими структурами. Модульна будова обумовлює здатність гіпокампа генерувати високоамплітудну ритмічну активність. Зв’язок модулєй утворює умови для циркуляції активності у гіпокампі [13]. Завдяки цьому зростає амплітуда синаптичних потенціалів, збільшується нейросекреція клітин гіпокампу, кількість потовщень на дендритах його нейронів зростає (рис. 1.1.2), що свідчить про перехід потенціальних синапсів в активні. Правий і лівий гіпокампи зв’язані комісуральними нервовими волокнами, що проходять в спайці зводу головного мозку.

Рис. 1.1.2 Будова нейрону гіпокампа.

Гіпокамп утворює медіальні стінки нижніх рогів бічних шлуночків, розташованих в товщі півкуль великого мозку, які тягнуться до самих передніх відділів нижніх рогів бічного шлуночка і закінчуються потовщеннями, розділеними дрібними бороздками на окремі горбики. З медіального боку розташована бахрома гіпокампа, що є продовженням ніжки зведення кінцевого мозку. До бахроми гіпокампа прилягають судинні сплетіння бічних шлуночків [14].

Для будови гіпокампа характерна наявність чітко обмежених шарів з розташованими в них тілами, або відростками нервових клітин. Нейронні ланцюги гіпокампа представлені стереотипними мікросітками, які складаються із збудливих волокон енторіальної кори, клітин – зерен і пірамідних клітин з аксонами, які йдуть скрізь звід до перегородки. Аксони пірамідальних клітин утворюють колатералі, спрямовані до нейронів інших частин гіпокампу [15].

Перейти на сторінку: 1 2 3


Подібні статті

Дводишні риби
Рогозубоподібні - єдина гілка, що дожила до нашого часу, колись численних дводишних риб. З’явившись в девонському періоді, дводишні риби процвітали до тріасу, після чого розквіт почав угасати. До нашого часу з двох класів дводишних, налічу ...

Характеристика електричної активності гіпокампу щурів на фоні довготривалого зооконфліктного стресу
З метою розкриття основних анатомо-фізіологічних особливостей гіпокампу та його ролі у підтриманні гомеостазу організму було досліджено та проаналізовано основні літературні джерела. В ході проведеного аналізу було встановлено, що гіп ...

Головне меню