Історія дослідження β-каротину

Вперше каротин було виділено з жовтого ріпаку та моркви німецьким вченим Генріхом Вакенродером у 1831 році. У 1837 році, шведський хімік Ійонс Берцеліус шляхом екстрагування спиртом виділив з осіннього листя рослин речовину жовтого кольору, яку назвав ксантофілом. Пізніше у 1847 році дацький хімік-органик Вільям Цейзе зробив опис пігменту моркви, та запропонував для нього емпіричну формулу С5Н8.

У збірках робіт 1885-1889рр. французький вчений А. Арно висловив припущення про те, що жовті пігменти, що містяться у листях зелених рослин (ксантофіл Берцеліуса), ідентичні помаранчевим пігментам моркви (каротин Вакенродера). За результатами досліджень Арно присвоїв жовтому пігменту емпіричну формулу С26Н38 та назвав його каротеном. Запропонована A. Арно формула залишалася неспростованою протягом наступних 20 років.[1, 2, 24]

У 1906 році російський ботанік Цвєт запропонував хроматографічний метод для розділення пігментів, що були виділені з жовтого листя. На основі цього відкриття у 1907 році Ріхард Вільштеттер та Міг виділили каротин з сушеного листя крапиви, що був абсолютно ідентичний каротину з моркви. Згідно проведених аналізів, щодо встановлення структури речовини, було встановлено дійсну формулу речовини С40Н56 яку пізніше назвали β-каротином [1, 2]. Водночас Вільштеттер розмежував поняття “каротин” і “ксантофіл”, характеризуючи ксантофіл, як оксіпохідну каротину [1].

Таким чином з робіт Вільштеттера виходить, що знайдено тільки два жовтих пігмента - каротин та ксантофіл. Але існування, окрім каротину, тільки одного ксантофілу було сумнівним, так як ще до досліджень Вільштеттера, ботаніками було зібрано значний обсяг матеріалів про пігменти, що знаходяться у жовтому листі, які мали різні спектральні характеристики та розчинність. Так слідуючи роботам самого Вільтештеттера, ним було відкрито та не досліджено чотири „ксантофіли”, а ще у 1876 році Мілардет виділив червоно-фіолетовий пігмент лікопін з томатів (Lycopernicum esculentum). Назрівала необхідність створення системи раціональної класифікації цього класу пігментів [1, 2].

Перша спроба класифікувати каротиноїдні пігменти відноситься до 1913 року. Французький Н. Монтеверде та російський В. Любіменко вчені в роботі “Про перетворення пігментів пластид у живій тканині рослин” розробили класифікацію, що базувалася на двох принципах: розчинність пігментів в одному органічному розчиннику та спорідненості спектрів поглинання у сірковуглеці[2].

Американський хімік Г. Стенбок у 1919 році висловив припущення про спорідненість вітаміну А та β-каротину. Внаслідок подальших досліджень було розроблено концепцію провітамінів, що мала великий вплив на розвиток науки та виробництва.

Структура β-каротину у вигляді полієнового ланцюга та циклічними структурами на кінцях була встановлена П. Карером за результатами дослідження 1930-1931 років. Формула β-каротин стала першою із всіх формул вітамінів або провітамінів, які відкрито на сьогоднішній день [1, 2].

Вперше синтетичний β-каротин було одержано у 1950 році. А вже у 1954 році компанія Roch налагодила випуск синтетичного β-каротину для харчової промисловості, що використовувався як барвник. До початку 1970-х років вважалося, що β-каротин можна використовувати тільки як барвник або корисну добавку до харчових продуктів. Але вже через 10 років було відкрито, що його можна використовувати для боротьби з раком, а також як антиоксидант [24].

Подібні статті

Тропічні та субтропічні плодові рослини
Життя людини безпосередньо пов`язане з природою, а в результаті і з життям рослин. Сучасний зелений інтер`єр повинен поєднувати декоративний ефект з довго тривалістю функціонування, створювати затишок та бути повноцінним елементом архітек ...

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...