Розселення й чисельність найдавнішого людства

В епоху середнього палеоліту тривало подальше освоєння людиною тропічного пояса й субтропіків за рахунок, якщо можна так виразитися, внутрішніх міграцій. Збільшення щільності населення й підвищення рівня технічної оснащеності дозволили почати освоєння гірських районів аж до обживання високогір'я. Паралельно із цим ішов процес розширення ойкумени, усе більше інтенсивного поширення колективів середнього палеоліту. Географія стоянок середнього палеоліту дає безперечні докази розселення носіїв ранніх варіантів культури по всій Африці і Євразії, за винятком, може бути, лише районів за Полярним колом.

Ряд непрямих спостережень привів деяких дослідників до висновку про те, що заселення Америки було здійснено в час середнього палеолиту ще колективами неандертальців і, отже, азіатська й американська Арктика були освоєні людиною на кілька десятків тисяч років раніше, ніж передбачалося дотепер. Але всі теоретичні розробки подібного роду ще вимагають фактичних доказів.

Перехід до часу верхнього палеоліту ознаменувався великою віхою в історії первісного людства - освоєнням нових материків: Америки й Австралії. Заселення їх здійснювалося по мостах суши, обрису яких зараз із більшим або меншим ступенем деталізації відновлені за допомогою багатоступінчастої палеогеографічної реконструкції. Судячи з дат, отриманих на території Америки й Австралії, освоєння їхньою людиною вже до кінця епохи верхнього палеоліту стало історичним фактом. А звідси треба, що люди не тільки заходили за Полярне коло, але й освоїлися в найтяжких умовах заполярної тундри, зумівши культурно й біологічно пристосуватися до цих умов. Виявлення палеолітичних стоянок у заполярних районах підтверджує сказане.

Таким чином, до кінця палеолітичної епохи вся суша на її більш-менш придатні для життя людей ділянках була освоєна, границі ойкумени збіглися із границями суши. Зрозуміло, і в більше пізні епохи мали місце значні внутрішні міграції, заселення й культурне використання територій, що пустують раніше; підвищення технічного потенціалу суспільства дозволяло експлуатувати ті біоценози, які не можна було освоїти раніше. Але факт залишається фактом; на рубежі переходу від верхнього палеоліту до неоліту вся суша у своїх границях була заселена людьми й до виходу людини в космос історична арена життя людства не розширилося скільки-небудь істотно.

Які наслідки розселення людства по всій суші нашої планети й обживання найрізноманітніших екологічних ніш, у тому числі й екстремальних? Ці наслідки виявляються як у сфері біології людини, так і в сфері його культури. Адаптація до географічних умов різних екологічних ніш, привела до різко вираженого розширення діапазону мінливості практично всього комплексу ознак у сучасної людини в порівнянні навіть із іншими зоологічними видами-убиквистами. Але справа не тільки в розширенні діапазону мінливості, але й у локальних сполученнях морфологічних ознак, із самого початку свого формування, які мали адаптивне значення. Ці локальні комплекси виявлені в сучасному населенні й одержали найменування адаптивних типів. Кожний з них відповідає якому-небудь ландшафтному поясу - арктичній, помірному, континентальній зоні й зоні високогір'я - і виявляє суму генетично детермінованих пристосувань до ландшафтно-географічних, біотичних і кліматичних умовам цього пояса, що виражається у фізіологічних характеристиках, сприятливих у терморегулятивному відношенні сполучень розмірів і т.д. Зіставлення історичних етапів розселення людства по земній поверхні й функціонально-адаптивних комплексах ознак, що одержали найменування адаптивних типів, дозволяє підійти до визначення хронологічної стародавності цих типів і послідовності їхнього формування. Зі значною часткою визначеності можна припускати, що комплекс пристосувань до тропічного пояса є споконвічним, тому що він сформувався ще в областях первісної прабатьківщини. До епохи середнього палеоліту ставиться додавання комплексів пристосувань до помірного й континентального клімату й зони високогір'я. Нарешті, комплекс арктичних адоптацій зложився, мабуть, в епоху верхнього палеоліту.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6


Подібні статті

Генетичні особливості мікроорганізмів
Надзвичайно важливим серед досягнень мікробіології останньої чверті XIX ст. є відкриття неклітинних форм життя — вірусів. Тоді багато вчених вважали, що бактерії є найменшими і найпростішими організмами, і що саме вони стоять на межі живої ...

Гриби-двійники
Часто отрутні гриби бувають схожі на широко розповсюджені їстівні гриби, і недосвідчений грибник може їх легко поплутати. В одних випадках ця подібність задоволена поверхово, а в інших настільки сильно, що при визначенні грибів помилитися ...

Головне меню