Розселення й чисельність найдавнішого людства

5. Чим більше накопичується знахідок викопної людини (хоча їхнє число однаково мізерно), тим очевидніше стає, що найдавніше людство із самого початку існувало в багатьох локальних формах, ряд яких, можливо, виявилися тупиками еволюційного розвитку й не прийняли участі у формуванні більше пізніх і прогресивних варіантів. Еволюції копалин гоминид на всім протязі їхньої історії доводиться цим з достатньою визначеністю.

6. Прояв еволюції не скасовує стадіального принципу, але нагромадження інформації про конкретні форми викопних людей і усе більше зроблені способи оцінки їхнього хронологічного віку обмежують занадто прямолінійне використання цього принципу. На відміну від поглядів попередніх десятиліть, згідно яким перехід від більше ранньої до більше пізньої й прогресивної стадії морфологічного розвитку здійснювався, справедливої здається концепція, відповідно до якої мали місце постійні затримки й прискорення еволюційного розвитку, обумовлені ступенем територіальної ізоляції, характером розселення, рівнем господарського розвитку тієї або іншої групи гоминид, її чисельністю й іншими причинами географічного й соціально-історичного порядку. Співіснування протягом ряду тисячоріч форм, що ставляться до різного рівня стадіального розвитку, може вважатися зараз доведеним в історії сімейства гоминид.

7. Стадіальність еволюції знайшли яскраве відбиття в процесі формування сучасної людини. Після відкриття неандертальських кістяків у Східній Азії все Старе Світло ввійшло в ареал людини неандертальського виду, що зайвий раз підтвердило існування неандертальської фази в еволюції людини. Триваюча дискусія між прихильниками моно - і поліцентричних гіпотез походження людства значною мірою втратила свою гостроту, тому що аргументи на користь тієї або іншої точки зору, що опираються на старі знахідки, начебто б вичерпані, а нові знахідки залишків викопної людини з'являються вкрай рідко. Ідея переважного положення басейну, особливо східної її частини, і Передньої Азії у формуванні людини сучасного типу, мабуть, правомірна для європеоїдів і африканських негроїдів; у Східній же Азії виявляється комплекс морфологічних кореспонденцій між аборигенним сучасним і копалиною людиною, що знайшов також підтвердження у відношенні Південно-Східної Азії й Австралії. Класичні формулювання поли - і моноцентричної гіпотез виглядають зараз застарілими, а сучасна концепція еволюції стосовно до процесу походження сучасної людини вимагає гнучкого підходу в трактуванні перерахованих фактів і повинна бути звільнена від крайностей на користь лише моноцентризму.

Наведені тези - спроба підсумувати головні тенденції в розвитку теорії антропогенезу за останні два-три десятиліття. На додаток до величезної археологічної роботи, що мала на своєму рахунку чимало відкриттів більше раннє, чим передбачалося дотепер, оформлення багатьох суспільних інститутів і соціальних явищ (наприклад, мистецтва), дослідження демонструють складність і звивистість шляхів суспільного прогресу й залишають нам усе менше права на протиставлення протоісторії, і властиво історії. Практично історія починається й виступає в різноманітних локальних формах з появи перших австралопітеків, і тому, що ми звикли називати цивілізацією у вузькому змісті слова, - землеробському господарству зі стійловим скотарством, появі міст із ремісничим виробництвом і концентрацією політичної влади, зародженню писемності для обслуговування суспільного життя, що функціонально ускладнилося, - передував шлях дилиною в кілька мільйонів років.

До теперішнього часу накопичений величезний, майже неозорий археологічний матеріал, що малює основні етапи обробки кременя, що показує магістральні лінії розвитку кам'яної технології палеоліту, що дозволяє встановити технологічну наступність між хронологічно різночасними групами палеолітичного населення, нарешті, що взагалі демонструє потужний поступальний рух людства, починаючи з досить примітивних знарядь олдувайської культури в Африці й кінчаючи витонченою кам'яною й кістяною індустрією епохи верхнього палеолиту. Однак, на жаль, при аналізі факторів прогресивного розвитку людського суспільства на шляху до виробляючого господарства й цивілізації залишаються за межами розгляду два важливих моменти: розселення людства з областей передбачуваної прабатьківщини, тобто етапи й послідовність освоєння ойкумени з її різноманітними екологічними нішами, і ріст його чисельності.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6


Подібні статті

Птахи Коропського району
Людина в своїй господарській діяльності використовує багатства природних екосистем і сама створює штучні або напівштучні екосистеми з метою їх збагачення і кращого пристосування до своїх потреб. Насаджені ліси і парки, поля сільськогоспода ...

Учення В.І. Вернадського про ноосферу
Ноосфера ("мисляча оболонка", сфера розуму) – вища стадія розвитку біосфери. Це сфера взаємодії природи і суспільства, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначаючим чинником розвитку. Чому виникло поняття & ...

Головне меню