Розселення й чисельність найдавнішого людства

Розселення людства по земній поверхні мало величезне значення не тільки для формування біології сучасної людини. У контексті передумов, що цікавить нас, появи цивілізації ще краще виглядають його культурні наслідки. Заселення нових районів зіштовхувало найдавніших людей з нової, незвичної для них мисливським видобутком, стимулювало пошук інших, більше зроблених способів полювання, розширювало асортименти їстівних рослин, знайомило з новими породами придатного для знарядь кам'яного матеріалу й змушувало винаходити більше прогресивні способи його обробки.

Питання про час виникнення локальних розходжень у культурі дотепер не вирішений наукою, довкола нього не затихають гострі суперечки, але вже матеріальна культура середнього палеоліту з'являється перед нами у великій розмаїтості форм і дає приклади окремих своєрідних пам'ятників, що не знаходять скільки-небудь близьких аналогій. Матеріальна культура в ході розселення людини по земній поверхні перестала розвиватися єдиним потоком. Усередині її сформувалися окремі самостійні варіанти, що займали більш-менш великі ареали, що демонстрували культурну адаптацію до тих або інших умов географічного середовища, що розвивалися з більшою або меншою швидкістю. Звідси відставання культурного розвитку в ізольованих районах, його прискорення в областях інтенсивних культурних контактів і т.д. Культурна розмаїтість людства в ході заселення ойкумени стало ще більш значним, чим його біологічну розмаїтість.

Все сказане вище опирається на результати сотень археологічних досліджень. Тому, визначенню чисельності найдавнішого людства, присвячені одиничні роботи, в основі яких лежить найвищою мірою фрагментарний матеріал, що не піддається однозначної інтерпретації. Взагалі палеодемографія в цілому робить лише перші кроки, дослідницькі підходи не підсумовані повністю й базуються часто на вихідних посилках, що значно різняться. Стан фактичних даних таке, що наявність значних лакун у них заздалегідь очевидно, але заповнені вони бути не можуть: дотепер і найбільш древні стоянки первісних колективів, і кісткові залишки найдавніших людей відкриваються в основному випадково, методика планомірного пошуку дуже далека від досконалості. Чисельність кожного з нині живучих видів людиноподібних мавп не перевищує декількох тисяч особин. Із цієї цифри й потрібно виходити при визначенні числа індивідуумів у популяціях, що виділилися із тваринного миру. Палеодемографії австралопітеків присвячене велике дослідження американського палеоантрополога А. Манна, що використовував весь кістковий матеріал, накопичений до 1973 р. Фрагментарні кістяки австралопітеків знайдені в зцементованих відкладеннях печер. Стан костей таке, що змусило ряд дослідників припустити штучне походження їхніх скупчень: це залишки індивідуумів, убитих леопардами й принесених ними в печери. Непрямим свідченням такого припущення є перевага статевонезрілих особин, на яких воліють полювати хижаки. Як тільки, що перебувають у нашім розпорядженні конгломерати, костей не являють собою природних вибірок, що ставляться до них цифри числа особин мають лише орієнтовне значення. Зразкове число індивідуумів, що відбуваються з п'яти основних місцезнаходжень у Південній Африці, коливається відповідно до різних критеріїв підрахунку від 121 до 157 особин. Якщо врахувати, що нам відомо дотепер лише незначне число місцезнаходжень із загального їхнього числа, то можна припускати, що порядок цих цифр більш-менш відповідає чисельності сучасних людиноподібних мавп. Таким чином, чисельність людства почалася, треба думати, з 10-20 тис. особин.

Американський демограф Е. Діві визначив чисельність людства нижнього палеоліту в 125 тис. чоловік. Хронологічно ця чисельність ставиться – відповідно до датувань процесу антропогенезу, що мали ходіння в ту пору, – до 1 млн років від сучасності; мова йде лише про територію Африки, що тільки й була заселена первісними людьми у відповідності з поглядами автора, що розділяв гіпотезу африканської прабатьківщини людства; щільність населення була при цьому 1 чоловік на 23-24 км2. Розрахунок виглядає завищеним, але його можна прийняти для більше пізньої стадії епохи, представленої ашельськими пам'ятниками й наступною групою копалин гоминид – пітекантропами. Про це є робота німецького палеоантрополога Ф. Вайденрайха, що опирається на підсумки вивчення людських кістяків з відомого знаходження Чжоукоудянь біля Пекіна, але вона містить дані лише про індивідуальний і груповий вік. Дивуй приводить для неандертальців цифру чисельності в 1 млн чоловік і відносить її до 300 тис. років від сучасності; щільність населення в межах Африки і Євразії була, на його думку, дорівнює 1 чоловік на 8 км2. Ці оцінки виглядають правдоподібними, хоча, строго говорячи, їх не можна не довести скільки-небудь певним чином, ні в такий же спосіб спростувати.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6


Подібні статті

Клас Двостулкові молюски
Тваринний світ досить різноманітний. Тварини, а особливо безхребетні, зустрічаються майже у всіх біосферних оболонках. В даний час посилено освоювання різних екосистем, значна частина досліджень припадає на водні екосистеми. Світ безхр ...

Концепція еволюції в біології
Поняття еволюції вживається в різних змістах, але здебільшого ототожнюється з розвитком. Усі чули про глобальну еволюцію Всесвіту, геологічну еволюцію й еволюцію живої природи. У всіх цих випадках під еволюцією мався на увазі процес тривалих, поступо ...

Головне меню