Характеристика екотопів місць збирання рослин

Екотопи гранітних відслонень

Чебреці - двовидовий та Маршаллів, які утворюють влітку квітуючі подушки. Це - рослини з горизонтальними стебельцями і висхідними квітуючими гонами. Дуже гарні вони, улюблені в нашому народі, до того ж дуже цілющі. Різноманітні цибульки теж пристосувалися зростати серед гранітів, піднімаючи зонтички своїх квітів. У цибулі жовтіючої вони і справді жовті, блискучі, а у цибулі Пачоського - рожевувато-жовтуваті.

Невеличкі соковиті очитки куртинками часто селяться серед гранітів. Найчастіше трапляється очиток їдкий з яскраво-жовтими квітками-зірочками. Ми можемо побачити цю рослину мало не по всій Україні на піщаних ґрунтах та кам’янистих схилах. А от очиток Борисової, блакитнувато-зелена рослинка, стебельця якої звисають із тріщин скель, є ендемічним видом, зростає лише на гранітах Придніпров’я, в основному на Кіровоградщині, частково на суміжних територіях різних областей. Серед рослин, які зростають на мало зарослих скелях, - ауринія скельна, жабриця Палласа. І, звичайно, тут є рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України - гвоздика при бузька, тюльпан гранітний.

У вологих тріщинах скель, куди рідко заглядає сонце, зростають ніжні дрібні папороті - аспленій північний, аспленій колосовидний, пухирник ламкий. Останню папороть названо так тому, що тоненькі черешки її листків ламкі. Рідше трапляються щитник чоловічий (чоловіча папороть), щитник шартрський, багатоніжка звичайна. Багатоніжка - папороть із розсіченим листком, в неї багато листочків-«ніжок», а кореневище солодке, тому звуть її солодицею, солодким коренем.

Дуже характерним для гранітних відслонень є кизильник чорноплідний та спірея звіробієлиста - невеличкі, специфічного вигляду чагарники, коріння яких тримається в розщілинах каменю. Зростають на камені також деякі види шипшини. Завжди привертає до себе увагу шипшина найболючіша. Квіти у цієї рослини ніжні, незвичайні - із світложовтими пелюстками, на довгих квітконіжках. Це дрібний кущик з гілками, рясно вкритими як досить міцними прямими шипами, так і дрібними голчастими шипиками. Найнезвичайніші у цієї рослини плоди - майже кулясті і майже зовсім чорні. Нерідко зарості шипшини найколючішої утворюють смуги у розщілинах між плескатим камінням або густі плями на кам’янистих схилах.

Екотопи степу

ВІ степах переважають багаторічні трав’янисті рослини, насамперед злаки. Ковила здавна є символом степів, але трапляється нині і особливо утворює угрупування на Кіровоградщині не часто. Найчастіше трапляється ковила колосовидна. Її ості позбавлені сріблястого опушення. Рідше, переважно на півдні та Придніпровї збереглися угрупування пірчастих ковил.

Тут найчастіше панує на степових ділянках типчак - невисока щільна степова трава, серед якої зростають куртини ковили, інших злаків, яскраве степове різнотрав’я. Кіровоградщина входить до смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів, які в Росії називають «красочними» - їх прикрашають різноманітні види різнотрав’я.

Перекотиполе це не одна якась рослина, а група степових рослин кулястої форми, що є пристосуванням для перенесення вітром. Перекочуючись по степових просторах по скутій першими морозами посохлій землі, наштовхуючись на горби, вдаряючись об землю, рослина-перекотиполе розсіює своє насіння на значні відстані. При перекочуванні вітром по степу кулі перекотиполя зчіплюються одна з одною і мандрують степом аж до тих пір, поки сніг не засипле землю. Серед степових рослин Кіровоградщини чимало тих, які належать до життєвої форми перекотиполя - залізняк колючий, миколайчики польові, кермек (гоніолімон) татарський, лещиця волотиста та інші. Ось одна з найбільш характерних степових рослин - залізняк колючий. Від його товстого, багатоголового кореня відростають стебла, які поступово формуються у напівкулястий екземпляр залізняку, що здалека помітний у степу. Напрочуд гарний від під час квітування, весь вкритий рожевими квітами, зібраними у кільця. Засихаючи, стає твердим, звідси і назва - «залізняк». Це не лише один із символів степу, але й цілюща рослина.

Ще одним із символів степу є горицвіт, або адоніс весняний. рослина названа на честь красеня-юнака Адоніса, героя грецького міфу, якого покохала Афродіта, богиня вроди і кохання. За рішенням Зевса Адоніс мав проводити частину року на землі, частину - під землею. І щороку на весні в степах з’являється гарна рослина з вузько лінійними частками листків і привабливими квітами яскраво-жовтого кольору. Це одна з найбільш цілющих рослин нашої флори і водночас, як це не рідко буває, - одна з найотруйніших. В степах Кіровоградщини зростає і інший, рідкісніший вид адонісу, що прийшов до нас зі сходу, про що свідчить і його назва - адоніс волзький.

Екотопи лук та боліт заплав

Найбільш поширеними у заплавах є такі рослини, як очерет і осоки (гостру,омську, лисячу, та інші), вербозілля звичайне, м’яту польову, півники болотні та безліч інших лучних та болотних рослин.

Подібні статті

Історія розвитку зоології в ХІХ-ХХ в
Актуальність. У житті людей тварини завжди відігравали надзвичайно велику роль. Тому зрозуміло, що людство з давніх-давен цікавилось тваринним світом. Історичні довідки про зоологічні дослідження сягають у далеке минуле. Зоологія досить ці ...

Характеристика антитіл та імуноглобулінів
Імуноглобуліни (антитіла) мають здатність специфічно з'єднуватись з антигеном і є найважливішими молекулами імунологічної системи. Тому докладне вивчення їх будови, властивостей і утворення є передумовою розуміння імунологічних механізмів. ...