Екологічний зміст процесу антропогенезу

Екологічний зміст процесу антропогенезу

Екологічний підхід у тій або іншій формі був присутній у всіх спробах осмислення живого, починаючи з Тита Лукреція Кара, що писав про пристосування до умов життя. З еволюційних до дарвінівських концепцій нового часу наскрізь екологічною була концепція Ламарка. Можна, мабуть, навіть затверджувати з відомими обмеженнями, що Дарвін і його послідовники, розробивши теорії боротьби за існування й природний добір і тим відкривши принципово нову еру в історії біологічного знання, не просунули екологічний детермінізм скільки-небудь уперед, хоча дарвінівська концепція еволюції безумовно стимулювала винятково інтенсивне нагромадження фактичних даних.

Природно, що здаються зараз надзвичайно наївними погляди на походження людини, розповсюджені наприкінці 19 - початку 20 сторіч, були в той же час значно відірвані від загальної панорами біологічної науки й не дуже вписувалися в неї концепція, що розроблялася в еволюційній біології, пристосування до середовища через добір не дуже зрозумілим образом пройшла повз фізичних антропологів і не знайшла відбиття у відповідній літературі: антропологи були поглинені усе більше й більше адекватним і тонким описом деталей морфологічної структури зроблених на той час знахідок предкових форм і захоплені використанням їх для реконструкції філогенетичної історії людського роду. Такі класичні роботи з описом пітекантропа 1 Густава Швальбе, неандертальця із Шапелль-Про-Сен Марселена Буля, синантропа Франца Вайденрайха й багато інші, стосовні до того ж періодів. Мабуть, тільки такий різнобічний і продуктивний дослідник, як палеонтолог Генрі Осборн, серйозно писав про динамік географічного середовища в плейстоцене, але й він не ставив її в певний зв'язок з динамікою фізичного типу, розглядаючи її більше як тло, як арену, на якій розігрувалася драма антропогенезу.

Розробка трудової теорії антропогенезу в російській літературі в другій половині 20-х - початку 30-х чи років то в силу духу відомого тексту Енгельса, чи те завдяки широкому професійному погляду на предмет, властивим дослідникам, що займалися цим, була, мабуть, першій літературі, що знайшла відбиття в, спробою ввести географічне середовище у виклад історії людського роду не як тло, а як діючий компонент усього процесу формування гоминид, особливо на його ранніх стадіях. У зв'язку з беззастережною вірою в існування так званої деревної стадії в прямих предків людини була запропонована гіпотеза, відповідно до якої олюднення мавпи відбулося або в результаті витиснення її із тропічного лісу в савану, або внаслідок зміни тропічного лісу саваною, що викликали перехід мавпи до наземного способу життя й формування двоногої локомоції, звільнення передніх кінцівок для виготовлення й використання знарядь, зімкнення мавпячих черід для оборони від наземних хижаків. Гіпотеза була відверто екологічна, а по суті своєму з більшою або меншою послідовністю переносила на предків людини досить поверхневі подання, що існували тоді, про життя череди павіанів.

Еволюція приматів охоплює весь кайнозой, але виділення гоминоїдної галузі відбулося не раніше міоцену, та й то, можливо, не в самому його початку. Нас, однак, займають у першу чергу не датування, а більш-менш правдоподібні реконструкції палеогеографічного середовища. Відповідно до найбільш популярної й широко розповсюдженого зараз концепцією Африка була відділена від Євразії більш-менш великими морськими просторами, наявність островів не виключений, але вони не можуть бути відновлені, так чи інакше ні про які мости суши не доводиться говорити. У світлі всього того, що ми знаємо зараз, найдавніші форми гоминоїдних приматів, датуємо 20 млн років і більше, виявлені на території саме Африки, у її східній частині, і якщо вони дійсно виникли й спочатку еволюціонували там, те спочатку не могли розселятися в Європу й Азію. Східні й центральні райони Африки в ту епоху представляли собою екологічну нішу, у якій вічнозелені тропічні ліси з їхньою специфічною екологією, очевидно, превалювали над саванами. Це означає, що ранні антропоморфні, або гоминоїди, були по перевазі деревними формами й, як всі деревні форми, харчувалися рослинною їжею, який у тропічному лісі вистачає в надлишку. У той же час досить імовірно серед них і наявність якоїсь адаптивної радіації, наприклад пристосування до наземного способу життя й навіть спроби переходу до двоногої локомоції: із самого початку формування гоминоїдної галузі фактор диференціації екологічних ніш не міг не відбиватися на характері адаптивної радіації, але ми не мають змоги сказати зараз що-небудь досить певне про ці процеси.

Два додаткових моменти повинні бути відзначені неодмінно: варіації розмірів тіла й особливості зубної системи ранніх міоценових гоминоїдних приматів Африки, поки вони розвивалися у своїй власній замкнутій екологічній ніші й продовжували розвиватися в ній після відділення частини популяції в процесі заселення Євразії. Класичний опис самих ранніх міоценових форм, здійснений В. Ле Гро Кларком, може бути поповнено значним образом як істотним збільшенням числа особин, так і більше повним числом придатних для реставрації костей кістяка, що, отже, дозволяє здійснити багато морфологічних характеристик і реконструкції на популяційному рівні. Величезний діапазон розмірів і ваги представників сімейства проконсулів, яку назву вони одержали в таксономичної літературі, варіює від 2 до 35 кг. Такий діапазон мінливості міг утворитися тільки при дуже сильному тиску середовища й, таким чином, представляє собою важливе для нас свідчення інтенсивного тиску природного добору. За рахунок чого міг утворитися такий розкид, як тільки умови середовища надавали багаті можливості для інтенсивного використання? Ми далекі, на жаль, від скільки-небудь правдоподібної відповіді на це питання. Різний калорійний зміст плодів тропічного лісу? Зроблена фантастика, оскільки різні види за інших рівних умов могли мати однакову доступність до цих плодів. Скоріше можна припускати, що тропічний ліс надавав міоценовим приматам різні поверхи свого пишного розвитку, і великі форми групувалися внизу, маючи одночасно достатню кількість їжі й близькість до землі, що означало специфічне пересування на нижніх кінцівках, як роблять це сучасні горили й шимпанзе. Здається досить імовірним, що настільки потужний діапазон варіацій розмірів не може бути пояснений інакше як тільки селективними процесами, не дуже пов'язаними з кількістю їжі, у той же час пов'язаними з диференціацією географічного середовища. Екологічна сторона справи однаково залишається істотної.

Подібні статті

Біологічна роль марганцю в організмі людини і тварин
Вчення про біологічну роль хімічних елементів, що містяться в тканинах організму в дуже невеликих концентраціях (від 10-3 до 10-12 %) і тому одержали назва мікроелементів, виділилося в самостійну науку порівняно недавно. Майже до кінця XІ ...

Біохімія трансгенної картоплі в умовах України
Підвищений “тиск” на організм людини ксенобіотичних сполук природного та штучного походження обумовлює необхідність поглибленого вивчення таких сполук, і в першу тих із них, котрі входять до складу найбільш поширених харчових продуктів, зо ...