Екологічний зміст процесу антропогенезу

Дуже важливо й інша обставина - можливість використовувати морфологічні варіації структури зубної системи для відновлення дієти: співвідношення емалі й дентину привело дослідників до висновку, що дентин швидко зношувався, всі форми їли м'яку їжу, це значить, харчувалися плодами. З такого більш-менш імовірного екологічного підходу випливає й ще одна обставина - необхідність задуматися над дієтою викопних форм у порівнянні із сучасними й над реконструкцією фізіологічних особливостей у викопних популяціях предків людини.

Після з'єднання Африканського і Євразійського континентів 15-16 млн років тому примати, як і інші ссавці, одержали величезну можливість подальшого територіального розвитку й поширення. Тут встає відразу ж одне важливе питання: оскільки розмаїтість зовнішніх умов різко зрослася, то як, що розселялися примати, освоювали цю розмаїтість? І європейські й азіатські форми досить численні й досить значно відрізняються друг від друга, що свідчить про адаптивну радіацію, що тривала. Але вона тривала й у самій Африці, про що свідчить знахідка так званих афропитека, кенияпитека й деяких інших форм, яких важко об'єднати із проконсулами. Для розуміння поширення африканських гоминоїдів по інших материках виняткове значення має, звичайно, відновлення палеогеографічної обстановки, особливо на території Аравійського півострова, але поки воно опирається більше на непрямі міркування, чим на прямі дані.

Географія знахідок відповідає на це питання більш-менш виразно: розташовані вони уздовж північного узбережжя Середземного моря, заходять і в центральні райони Європи, і в Туреччину, в Азії концентруються уздовж південних передгір'їв Гімалаїв і Каракоруму, які в міоцені були значно нижче, ніж тепер, і, нарешті, відомі зі Східної Азії. Все це гірські райони, що складаються з невисоких гірських ланцюгів і досить великих долин між ними, імовірно, були покриті лісом і більше обводнені, чим тепер. Подібне припущення пояснює факт розселення без яких-небудь додаткових гіпотез, тому що воно мало місце в більш-менш тієї ж екологічній ніші, що й у Центральній Африці. Сама Африка в той же час, схоже, втрачала ліс, і великі ділянки лісу перемінялися саваною. З погляду наших загальних подань, особливо стимульованих гіпотезою П.П. Сушкина , можна було б припускати, що ця обставина могла б стимулювати перехід до початкових стадій прямоходіння, але ми не повинні забувати, що схильні до цьому антропоїди - шимпанзе й горили живуть саме в тропічному лісі. Перехід до формування двоногої локомоції міг початися, отже, у рамках всієї території розселення гоминоїдних приматів як в Африці, так і в Євразії, і нам недоступні зараз які-небудь об'єктивні критерії для вибору.

Інтенсивна адаптивна радіація в Євразії підтверджується знахідками своєрідних форм, що займають поки ізольоване положення в таксономії міоценових приматів. Найбільше широко розповсюдженими формами в Європі були дріопітеки, але плиопитек, уранопитек і рудапитек мають від них багато відмінностей у морфології і являють собою якісь самостійні таксони, обсяг яких залишається неясним. Те ж саме можна повторити й про ще не описані скільки-небудь повно знахідки в містечка Луфенд у провінції Юньнань у Китаї, що відрізняються великою мінливістю. Основним приваблюючої до себе увага досягненням палеонтології міоцену є, однак, не ці нові знахідки, а ревізія таксономічного положення рамапитека - викопної форми із Сиваликских пагорбів в Індії. У російській літературі цю точку зору особливо енергійно захищав М Урисон, що приписував рамапитеку прямоходіння й розглядало його як попередник австралопітеків. В американській літературі спеціально дискутувалося питання про адаптивні особливості цього гоминоїдного примата. У психологічному плані, важливому для історії науки, цікаво відзначити, що дослідник, своїми ефективними палеонтологічними відкриттями в Пакистані більше інших, що зробив для повалення самостійного положення рамапитека, Д. Пилбим захищав концепцію особливо прогресивного морфологічного типу рамапитека і його положення в початку людського родоводу, залучаючи для обґрунтування цієї концепції порівняльно-анатомічну аргументацію, що опирається в цьому випадку на вивчення оригінальних матеріалів із власних зборів, - доля багатьох палеонтологічних ідей, що виникають і розвиваються в умовах недоліку палеонтологічних матеріалів і, природно, що міняють свою форму або навіть втрачають зміст при нагромадженні цих матеріалів.

Що дало можливість об'єднати ці форми? Структура й варіації зубної системи дозволили після збільшення числа знахідок сивапитеков і вивчення їхньої мінливості включити рамапитека в ряд сивапитеков, серед яких він не виділяється нічим особливим. Розширення числа знахідок і їхнього репертуару, зокрема виявлення більш-менш повного лицьового кістяка, дало можливість показати специфічна подібність сивапитеков з орангом у структурі особи. Дослідники визнають зараз цю лінію генетичної наступності переважної, хоча припускають, що сивапитеки були менш спеціалізовані у своїй локомоції, чим оранги, і більше наближалися по типу локомоції до шимпанзе. Вони виявляють значний поліморфізм у розмірах - від 30 до 70 кг, але не в дієті, що зводилася в основному до фруктів. Очевидно, при більш-менш однаковій дієті адаптивна радіація розмірів усередині групи була селективним пристосуванням, тією чи іншою мірою сприяла її виживанню. Але так чи інакше, ні про яке формування бипедализму навіть у початковій формі в цьому випадку не доводиться говорити. А раз так, то й про азіатське формування лінії, що веде до сучасної людини, не доводиться говорити теж. Правда, ми маємо значний хронологічний пробіл у наших знаннях між найбільш пізніми міоценовими гоминоїдними приматами (приблизно 7 млн років) і найбільш ранніми африканськими гоминоїдами (близько 4 млн років), і, досить імовірно, щось відбувалося за цей час в Азії, але про це можна тільки уявляти. Поки ж весь доступний зараз пліоценовий матеріал свідчить про більше пізній, чим міоцен, африканському формуванні істинно гоминидної галузі, хоча не слід забувати про східно-африканську рифову зону з піднятими до поверхні міоценовими й пліоценовими шарами й вулканічними відкладеннями, що створює надзвичайно сприятливі умови для роботи палеонтологів.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5


Подібні статті

Комахи-запилювачі
Рослинні угруповання багаті квітковими рослинами, займають панівне становище в рослинному світі. Це значною мірою обумовлено особливостями їх будови та розмноження, а саме значною диференціацією клітин та видозмінами органів, редукцією гам ...

Селекція дуба звичайного та ялиці білої
Дуб звичайний (Quercus robur L.) Могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною і міцними гілками. Молоді гілки зеленувато-бурі або червонуваті, голі або ледве опушені. Стовбур товстий 1-1,5 м у діаметр ...

Головне меню