Екологічний зміст процесу антропогенезу

Отримана картина логічніше й простіше, у чому, щоправда, не можна не бачити відомого недоліку - спрощення еволюційної дійсності й відомість її до простих схем завжди виглядають підозрілими, тому що в них великий елемент випадковості, що робить кожний випадок унікальним. Але зате вона відразу полегшує шлях до екологічної інтерпретації, тому що ставить нас більш-менш у ті ж умови, які вивчені в сучасних горил і шимпанзе; до речі кажучи, морфологічні розходження між ними приблизно такі, які спостерігаються між масивними парантропами й африканськими австралопітеками й про які ніхто ніколи не сумнівався, не сумнівається й зараз у приналежності їх до різних родів. Внутрішньовидова характеристика цих викопних пологів на скільки-небудь масовому матеріалі - справа майбутнього, і вона для нас зараз не дуже важлива. Важливо відзначити, що обидва роди були широко розселені в межах Африки, а розходження в розмірах і при відсутності серйозних природних ворогів гіпертрофія кістяка й мускулатури є цілком закономірним вираженням адаптивної радіації в близьких екологічних нішах. Цими нішами були екосистеми зі ссавцями, переважно копитними й приматами, які служили мисливським видобутком для парантропів і австралопітеків, що перейшли до більш-менш постійного вживання м'ясної їжі й характерні різкою відмінністю щодо цього від міоценових попередників.

Що привело їх до цьому? На мій погляд, відповідь може бути тільки екологічним: він показує, як при всій їхній наївності недалекі від істини були погляди 20-х років. Саваннизація Африканського материка в цілому зменшила достаток легкодоступних рослинних ресурсів і зажадала більший рухової активності для добування їжі, а отже, і додаткового енергозбереження. Раніше передбачалося, що великі австралопітеки й парантропи були небезпечні навіть для хижаків, але більше пізні тафономічні дослідження показали, що вони самі могли бути жертвами. Якщо дивитися на дивергенцію масивних і грацильних форм у більше широкому еволюційному плані, то вона може трактуватися не тільки як безпосереднє вираження адаптивної радіації саме на даному хронологічному відрізку, але і як наслідок більше широкої еволюційної тенденції поділу родинних груп приматів на великі й дрібних, що позначилася ще в міоцені. Саме такий поділ типово в багатьох випадках для родинних форм - згадаємо, наприклад, хижаків і копитних.

Перехід до двоногої локомоції був зовсім неминучою подією при саванизації Африки, і, отже, він теж екологічно обумовлений. Можна нескінченно довго сперечатися про те, чому в такому випадку шимпанзе й горила не перейшли й не переходять до м'ясної дієти й прямоходіння, затверджувати при цьому, що потрібно шукати якісь інші причини. Не виключаю принципової можливості, що подібні причини можуть бути в майбутньому знайдені, але ми відповідно до логіки науки не повинні забігати вперед, а повинні шукати простих пояснень у рамках доступних нам подань. Екологічна гіпотеза являє приклад такого простого й досить переконливого, хоча, може бути, і невичерпного пояснення. Сам факт прямоходіння у зв'язку з ранньою датою його виникнення приводить до думки, що в австралопітеках і парантропах ми зіштовхуємося з ранніми попередниками більше пізніх гоминид - нашими безпосередніми предками. Питання, як відомо, має свою історію. У середині нашого століття вважалося у зв'язку з тим, що австралопітеки в цілому розглядалися тоді як хронологічно досить пізні форми, що вони синхронні з більше пізніми типами гоминид і повинні розглядатися як бічна галузь у людській еволюції». Потім був показаний їхній справжній вік, і цей аргумент бічного напрямку їхньої еволюції відпав. Але з'явився інший аргумент, що опирається на тонке морфологічне дослідження їхнього рухового апарата за допомогою багатомірної статистики, здійснене Ч. Окснардом. Він показав, що австралопітеки в широкому змісті слова, включаючи в їхнє число й гоминида, мали у високому ступені специфічну локомоцію, зводиться не до того, що ми маємо в антропоїдів, з одного боку, і в людини - з іншої. Вони пересувалися у прямому положенні, але при цьому минулому здатні лазити по деревах. Була піддана аналізу вся повнота морфологічної інформації, опублікованої на той час. Австралопітеки демонструють одну зі спроб переходу до двоногого пересування, що не одержала надалі розвитку й що закінчилася як би тупиком, незважаючи на очевидний поліфункціоналізм постулюємої їм локомоції. Видимо, цим пояснюється, що ця точка зору не одержала широкої підтримки в літературі й цитується досить рідко, але, вся група пліоценових гоминоїдів повинна зайняти якесь особливе місце в людській еволюції, може бути, навіть місце тупикової лінії розвитку, еволюційного експерименту, одного з тих, котрий природа проробляла не раз із живими організмами і який закінчився нічим.

Розгляд матеріалів по ранніх формах Homo полегшується появою новітнього зведення даних Дж. Райтмайра. Автор повністю розділяє новітній «ламперизм» і практично навіть не згадує про те, що багато хто з розглянутих їм форм раніше фігурували в літературі як представників роду Pithecanthropus. Неповнота матеріалу і його фрагментарність мають місце й у цьому випадку, багато деталей будови залишаються невідомі або проблематичними, локальні варіанти представлені не повторюваними наборами костей кістяка, тобто діагностична ситуація не краще, ніж стосовно більше ранніх епох. Безумовно, що повністю сформувалося прямоходіння не звільняє від питання, де й на якій морфологічній базі воно сформувалося. Єдині пов'язані з яванськими пітекантропами залишки довгих костей кінцівок, що відбуваються із Триниля, при сучасному морфометрическому аналізі виявилися повністю подібними із сучасними. Дж. Райтмайр виражає, щоправда, сумнів у тім, що вони синхронні з відомою черепною кришкою, але при цьому ігноруються результати хімічних аналізів.

Подібні статті

Родина Rosaceae у флорі Бистрицької улоговини (Прикарпаття) та перспективи їх використання
Актуальність роботи. На сьогоднішній день надзвичайно важливим завданням постає збереження та вивчення біологічної різноманітності на нашій планеті. Проблема збереження біологічної різноманітності як одного із стратегічних завдань людства висвітлен ...

Виробництво кормового білка
Білки є обов'язковими компонентами клітин будь-якого живого організму, що виконують життєво важливі функції: каталітичний, регуляторний, транспортний, біоенергетичні, захист від інфекції й дії стресових факторів, структурні, запасні й інш ...