Конфігурація і структура ареалу

В межах ареалу будь-якого виду не весь простір рівномірно й суцільно заповнений відповідними організмами. В одних частинах ареалу їх концентрується більше, в інших їх менше або взагалі немає. Відсутність представників певного виду на якійсь ділянці ареалу може бути тимчасовою і випадковою, тимчасовою і закономірною (наприклад, при відлітанні птахів з місць гніздування). Вона може бути й постійною, пов'язаною це з тим, що придатних для виду місць життя на цій ділянці немає. В останньому випадку при зображенні точного ареалу в достатньому масштабі всередині основного контура місця поширення виявиться лакуна, «дірка», що відповідає цій постійно незаселеній ділянці. В разі достатності вихідних даних з укрупненням масштабу зображуваної на карті території кількість таких «дірок» збільшується, ареал набуває вигляду мережива з складним неправильним візерунком. Цей візерунок ще більше ускладнюється, якщо зобразити відповідними способами (наприклад, штриховкою різної інтенсивності) ще й чисельність виду всередині ареалу. Саме таке «мереживо ареалу» відображує реальну ситуацію в природі.

Припустимо, однак, що з часом загальна чисельність виду в межах ареалу рівномірно і повсюдно зменшується. Місця з високою щільністю перетворяться на місця з середньою щільністю, ділянки з низькою щільністю виявляються взагалі ненаселеними і т. ін. Що ж буде? «Мереживо» почне тоншати, розповзатись на окремі шматки. Ареал із суцільного перетворюється в переривчастий, розірваний, диз'юнктивний. Різні частини диз'юнктивного ареалу до того обособлені, що обмін особинами між ними звичайно повністю припиняється. Деякі винятки можуть бути в добре літаючих птахів і комах, але й вони порівняно рідкі.

Для більшості рослин і тварин відрив частини ареалу на 100 км і більше від основної частини призводить до такої ізоляції, утворення диз'юнктивних ареалів. Більше того, у деяких організмів цілком достатньою відстанню для незалежного (в генетичному розумінні) дальшого розвитку можуть стати і кілька сотень метрів» – коли є перешкоди (наприклад, широка річка або морська протока).

Коли не мати на увазі якусь спеціальну мету, то для зображення ареалів найбільше підходять дрібномасштабні карти (менше 1: 1 000 000, найчастіше від 1: 10 000 000 до 1:50 000 000). На карті масштабу 1:10 000 000 розрив в ареалі на 100 км має розмір 1 см, і цього цілком досить для наочного показу особливостей поширення на великих територіях.

Звичайне і найпростіше зображення ареалів – оконтурювання області поширення виду, іншого таксону або угруповання лінією, заштриховка або заливка цієї області. Нерідко застосовують і значковий метод – нанесення на карту конкретних місцезнаходжень, а також поєднання цього методу з оконтурюванням. Значно рідше вдається показати внутрішню структуру ареалу виду з виділенням ділянок різного рівня чисельності. Для цього потрібні дані про кількість цього виду в різних місцях життя і дані (картографічні) про розподіл їх по площі ареалу.

Ареали родів на інших вищих порівняно з видом таксонів, природно, будують при складанні ареалів усіх видів, що входять до відповідної систематичної категорії. Показ у межах родових, родинних на інших ареалів ділянок різної видової насиченості дає багато додаткової інформації. Зокрема, тут виявляється географічна приуроченість центрів видової різноманітності, осередки скупчення найдавніших видів, території з розвитком молодих видів тощо. Нерідко центри видової різноманітності, збігаються в зовсім різних груп організмів, що також можна показати у вигляді відповідних картосхем, які дають багато матеріалу для роздумів.

Ареали різних таксонів або різних угруповань з часом змінюються. Ці зміни пов'язані з загальними процесами філогенезу (включаючи філоценогенез – історичний розвиток угруповань), зі змінами обрисів суші і моря, лісів і пустинь, з ростом і руйнуванням гір, коливаннями клімату. Дуже впливає на обриси і особливо на структуру ареалів діяльність людини.

Перейти на сторінку: 1 2 3


Подібні статті

Життєдіяльність личинок волохокрильців
Ентомологія – наука, яка безупинно розвивається, постійно збагачується новими даними і новими ідеями. За 15 років ентомологія зробила величезний крок вперед у розумінні багатьох аспектів екології, фізіології, поведінки і взаємозв`язків ко ...

Механізми раннього ембріонального розвитку
Керівники тваринницьких господарств звичайно зацікавлені у підвищенні продуктивності сільськогосподарських тварин. Їх кінцевою метою є підвищення якості та кількості продукції без зростання видатків на утримання поголів’я. Біотехнологічні ...

Головне меню