Конфігурація і структура ареалу

Поширення організмів завжди відповідає їхнім вимогам до умов середовища. У невідповідних умовах вони не можуть вижити й залишити потомства. Разом з тим дуже часто той чи інший вид заселяє тільки частину (іноді – дуже малу частину) території з відповідними для його життя умовами. Ця відповідна область являє собою потенціальний ареал, заселити який видові не дають змоги якісь перешкоди – площі суші або акваторії з несприятливими екологічними умовами. Перешкоди можуть створюватися й іншими організмами з вищою конкурентною здатністю.

Подолавши одного разу перешкоду, вид може розселитися на нову територію, розширити свій ареал. Часто подолання перешкод відбувається з допомогою людини в результаті свідомої або випадкової акліматизації.

Перетворення фактичного ареалу в бік його збігу з ареалом потенціальним приводить до того, що в одному місці (в умовах симпатрії) трапляються схожі щодо вимог та життєвих ресурсів середовища організми. Це, в свою чергу, супроводиться конкуренцією за такі ресурси і може закінчитись повною «перемогою» одного виду і вимиранням іншого. Отже, розселення видів, «ломка бар'єрів» (десегрегація) супроводяться одночасним зменшенням видової різноманітності в межах усієї нашої біосфери. Загальний генетичний фонд планети збіднюється. Саме тому з наукових позицій треба всіляко вітати заходи для реакліматизації (тобто відновлення ареалу, що існував недавно) і, як правило, не допускати акліматизації, тобто завезення екзотичних для певної території видів.

Ареали можуть з часом збільшуватись, можуть і зменшуватись. Область первинного виникнення виду–первинний ареал – може тому бути в межах якоїсь частини сучасного ареалу, але може бути й поза його межами. Тому території підвищеної видової різноманітності зовсім не завжди збігаються з осередками походження цих видів. Нерідко такі території по суті тільки «осередки виживання», рефугіуми, сховища. До того ж становлення виду може відбуватись на дуже великих площах, однорідних щодо умов середовища, і тільки потім первинний ареал може зменшитись. Саме такі редукційні процеси і були найхарактернішими для останнього періоду геологічної історії, особливо з кінця неогену. Усе це не дає змоги у більшості випадків без додаткових палеогеографічних даних упевнено показати обриси первинного ареалу або ж центр географічного походження виду і тим більше вищих таксонів.

Треба чітко уявляти собі, що просторово-часова динаміка ареалів у кінцевому підсумку визначається відповідними змінами в популяціях виду. Коливання загального поголів'я популяції – результат зміни співвідношення в інтенсивності розмноження і смертності. Коли зрушення спрямоване в бік розмноження, щільність популяції збільшується. Це, в свою чергу, приводить до появи тенденції до розселення «надлишку» особин у периферичні ділянки. Останні звичайно мають такі умови існування, які не забезпечують позитивного балансу тільки за рахунок розмноження. Наші міркування приводять, таким чином, ось до якого висновку. Всередині ареалу виду звичайно є три зони з різним характером динаміки чисельності. В зоні оптимуму, яка часто (хоч і не завжди) міститься поблизу центра ареалу, переважає позитивний баланс чисельності, і надлишок особин розселяється. У зоні песимуму, яка звичайно приурочена до периферії ареалу, спостерігається негативний баланс, і рівень чисельності підтримується в значній частині за рахунок іммігрантів. У проміжній зоні баланс близький до нуля в середньому за багато років. В окремі роки він може виходити за цей рівень у негативний або позитивний бік. Якщо на більшій частині ареалу почне переважати позитивний баланс, ареал може розширюватись. У протилежній ситуації він звужується. Цей процес називають пульсацією ареалу. Така пульсація дуже звичайна тоді, коли межа ареалу не збігається з якимсь різким фізичним рубежем (гірський хребет, водна перешкода тощо). Так, у рівнинних областях степового характеру найменші зміни в вологості (засуха або ж, навпаки, підвищені опади) призводять до того, що межі ареалів багатьох птахів пульсують на відстані десятків і навіть сотень кілометрів. Ясна річ, інші організми можуть мати значно більші періоди таких пульсацій, пов'язані, наприклад, з циклами сонячної активності, в сотні і тисячі років (це приводить до відповідних циклів у розподілі опадів).

Подібні статті

Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)
Шпротоподібні, або звичайні оселедці, являють собою групу найважливіших для людини оселедцевих риб, що включає північних морських оселедців, сардин, сардинел, шпротів, тюльок і інші роди. Сюди входять 12 родів з 40–45 видами. Види трьох ...

Відкриття та характеристика генетичного коду
Найважливішим досягненням біології XX ст. стало з'ясування генетичного коду - встановлення відповідності між послідовністю нуклеотидів молекули ДНК та амінокислотами молекули білка. Нині генетичний код з'ясовано повністю. Книга життя ко ...