Жива Земля й життя планети

Відомий англійський письменник Артур Конан-Дойль в одному з оповідань "Коли Земля скрикнула" вустами свого персонажа професора Челленджера розповідає про нашу планету як про величезний живий організм. Оповідання це, написане в першій чверті XX ст., належить до жанру жартівної фантастики. Але автор гостросюжетних творів про Шерлока Холмса, а також серії науково-фантастичних та історичних творів не лише жартує. Він звертає нашу увагу на новий аспект ставлення до Землі,пропонує сприймати її як живий організм. І це було зроблено задовго до того, як екологи всього світу почали говорити про "оскальповану" Землю, необхідність її охорони, почали відшукувати в ній прояви тих ознак, що властиві життю.

А може, письменник правий, і фантастика — це лише спосіб відзначити певні аналогії? Говорячи про характер прояву деяких тектонічних рухів, або коливаннях земної поверхні, ми називаємо їх "пульсаціями Землі". Іноді навіть пов'язуємо такі пульсації з епохами різної тектонічної рухливості. Це усталений у геології термін і положення. А пульс сприймається лікарями як одна з ознак життя. Академік і міністр геології колишнього СРСР О. В. Сидоренко (1978) уже в наш час формулював положення про "газове дихання" Землі — вуглеводневе, вуглекисле, азотне. Така подібність посилюється також періодичними підняттями й опусканнями окремих ділянок земної поверхні, що фіксується наступами й відступами моря і дуже нагадує дихання живого організму. Земля не така вже й безмовна, як це може здатися. Потрібно лише прислухатися до вибухів вулканічних вивержень або ревіння природного газу, що виривається зі свердловини. Ці звуки мало поступаються тому "скрику", який описував А. Конан-Дойль.

Пошуки таких зовнішніх подібностей можна продовжити. Наша планета може тремтіти. Щоб дізнатися, як це відбувається, достатньо ознайомитися з книгою відомого вулканолога Гаруна Тазієва "Коли Земля тремтить". Рухи материків можна порівнювати з м'язами людини, що напружуються та розслаблюються. А структурно-геологічні перебудови, які періодично відбуваються, дуже нагадують конвульсивні рухи. Переважання в певні інтервали часу минулого посушливих (аридних) або вологих кліматів дозволило б говорити, що Земля може "температурити" або потіти. Навіть більше — у нашої планети є пам'ять! Щоправда, це магнітна пам'ять, яка фіксує магнітні режими минулого, що проявляється в певній намагніченості окремих рудних мінералів, за якими ми можемо відновлювати існування прямої та зворотної магнітності, характер переміщення літосферних плит у давній історії. І родовід є, адже говоримо ж ми про "кам'яний літопис Землі", зафіксований накопиченими шарами, що містять відбитки організмів, які жили колись.

Усі ці й багато інших ознак подібності й аналогій можна було б зарахувати до категорії жартів і курйозів. Але іноді хочеться замислитися: а може, ми маємо справу зі своєрідною формою життя? І взагалі — що таке життя? Наші численні словники й енциклопедії визначають це поняття як самовідтворення, самопідтримку й саморозвиток великих і складних систем. Більш ранні визначення її як особливої форми руху матерії, що виникає на певному історичному етапі її розвитку, або як "способу існування білкових тіл" (Ф. Енгельс) трактуються сьогодні або як занадто загальні, або як окремі випадки. Спробуємо з усіх цих позицій проаналізувати можливість називати життям форму існування нашої планети.

Якщо опустити в трактуванні поняття "життя" необхідність зараховувати її лише до форми існування білкових тіл, то поняття про самопідтримку й саморозвиток цілком стосується Землі. Вона має певні режими (динамічні, гравітаційні, теплові, або температурні, магнітні та ін.), безупинно розвивається. Зокрема, з часом змінюється склад її атмосфери, гідросфери й земної кори, які формують її процеси, з'являється потужна водна оболонка (гідросфера). Земля росте за рахунок безперервного надходження на її поверхню космічної речовини (метеорити, тектити та ін.). А як щодо самовідтворення: чи може вона щось народити? У певному розумінні — так. її потомством можна вважати утворені на планеті своєрідні мінерали, гірські породи, шари земної кори, гори й океани. До того ж, якщо уявити, що колись Земля буде зруйнована якимись природними процесами/то ми повинні припустити, що з цього матеріалу може утворитися нова планета або космічні тіла. Хіба це не форма життя?

У побуті поняття про життя значно ширше, ніж у науці. Наприклад, ми можемо говорити про життя книги. Причому шляхом підклеювання сторінок, які випали, або закликів бібліотекарів берегти книги — навіть продовжувати її життя. Не менш поширеним є поняття про життя лісу. Не певної рослини, що є його складовою, а єдиної екосистеми. Для неї можна встановлювати, коли вона зародилася, спостерігати, як вона розвивається й дає матеріал для народження нового лісу, а іноді (на жаль, досить часто) бачити, як гине в результаті вирубування або пожеж. Таке ж трактування може мати поняття "життя гір" (назва відомої роботи В. О. Варсано-фьєвої). Ми можемо точно визначити, коли та як вони почали формуватися, які сили зумовлюють їхній ріст і як у процесі природного руйнування (денудації) вони перетворюються на рівнину, коли на цій ділянці планети вщухають внутрішні сили, що зумовлюють відповідні підняття.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5


Подібні статті

Флора прісних вод
Актуальність . Ми живемо в епоху гострого конфлікту між людським суспільством та природою, коли нераціональна господарська діяльність порушила динамічну рівновагу біосфери нашої планети, що спричинило її прогресуюче руйнування. Цей процес супроводжу ...

Рослинність евтрофних боліт
Актуальність. В епоху широкомасштабного впливу людської цивілізації на навколишнє середовище проблема вивчення закономірностей генезису, динаміки боліт і заболочених земель як важливого біоенергетичного компонента та носія значного обсягу ...

Головне меню