Жива Земля й життя планети

І знову про "Землю, що скрикнула" А. Конан-Дойля. Невже йому першому спало на думку оживити планету? Можливо, що він використав порівняно свіжі для того часу наукові джерела. Ще в 1840 р. X. Кефферштейн у роботі "Історія геології" розвинув думку про Землю як про живий організм. Таких трактувань було досить багато. Зокрема, у 1717 р. єзуїтський пастор Кірхер у своїй роботі "Підземний світ", опублікованій уже після його смерті, припускає в організмі Землі два типи внутрішніх органів: гідрофіляції, що відіграють роль нирок, у яких морська вода очищається від солей і у вигляді джерел надходить на поверхню, і пірофіляції — органів, що нагадують шлунок, у якому за високої температури переробляються й переплавляються гірські породи, а відходи, або шлаки, викидаються у вигляді вулканічних лав. Думаєте, це думки святотатця й неосвіченого священнослужителя? Аж ніяк ні. Відомий німецький астроном Йоганн Кеплер у своїй книзі "Гармонія світу" також розвиває уявлення про земну кулю як живий організм. Вулкани є його органами дихання, а мінеральні жили являють собою гній, що вилився й затвердів. Саме ці положення розвивали згодом шведський учений Е. Сведенборг (1722) і вже згадуваний Кефферштейн.

Цими випадками не обмежується смілива думка вчених, які намагалися оживити Землю. П. Міртін (1577) сформулював положення про "золоте дерево", що нібито росте в центрі планети. Його гілками були жили із золотом. Такі погляди середньовічних рудознавців і алхіміків добре підтверджувалися формою рудних жил, що спостерігалася ними. Тоді ж виникла ідея про "насіння" металів; Б. Паліссі, зокрема, вважав, що це кристали й конкреції піриту в глинах. Більш пізні уявлення.про "дерево металів" зустрічаються в Глаубера (1652), Е. Кьоніга (1703) та ін. Тож легко зрозуміти давньогрецького натураліста й філософа Аристотеля, який жив у IV ст. до н. є. й не лише порівнював Землю з живим організмом, але й говорив про її розвиток, про те, що вона проходить стадії юності, зрілості й старості.

Навіть короткий огляд подібних уявлень минулого дозволяє стверджувати, що багато новітніх або сучасних висловлювань про живу Землю, її життя — не гіперболічне сприйняття якихось окремих порівнянь, а цілком обґрунтована система поглядів. І якщо геологічний термін "жива тектоніка" (назва книги, що розглядає новітні рухи земної поверхні), оповідання К. Г. Стафєєва про життя вулкана або співчуття О. Ленькова оскальпованій Землі можуть трактуватися як своєрідне уособлення, то назва збірки "Життя Землі", яку з 1961 року почав видавати друком Музей землезнав-' ства МДУ, — це вже претензія на інше розуміння умов життєдіяльності, близьке до викладеного тут. І тоді вже цілком зрозумілою стає стаття-твердження 3. П. Полякова в журналі "Трибуна" "Земля — живий організм (про явища природи з погляду вченого)".'

Його слід заспокоїти: у нього були й постійно з'являються однодумці, які самостійно доходять таких же поглядів.

Міркуючи про життя Землі, корисно згадати роботи відомого філософа Б. М. Кедрова, який у 50-х рр. XX ст. обґрунтував положення про геологічну форму руху матерії. Вони доповнювали класичні положення. Ф. Енгельса про прості, фізико-хімічні рухи, і більш високоорганізовані її форми — біологічні й соціальні. Геологічні процеси та явища, що становили основу, або суть, відповідної форми руху, мали займати в цій ієрархії проміжне положення, адже ті самі біологічні процеси й біологічна форма життя не можуть розвиватися у відкритому космосі, на базі лише найпростіших механічних і хімічних процесів. У цьому розумінні елементи життєдіяльності можна фіксувати в розвитку як планети в цілому, так і окремих її складових — житті гір, вулканів, ландшафтів, геологічних тіл і навіть окремих мінералів і гірських порід. До речі, ця думка також не нова. Ще в XVI ст. італійський математик, філософ і лікар Джіроламо Кардано у своєму трактаті "Про самоцвіти й кольори" писав: коштовні камені не лише живуть, але й страждають від хвороб, старіють і помирають.

Усе це дає нам можливість спостерігати багатогранне життя нашої планети, у тому числі її складених елементів. І не буде перебільшенням говорити про життя Землі в цілому. А якщо це так, то її, як будь-яку живу істоту, слід берегти. Тим більше, що вона в нас одна. І неповторна, унікальна, на що звертає увагу багато фахівців. Екологи вже давно говорять про необхідність охорони біосфери, атмосфери, гідросфери. Віднедавна до них приєдналися геологи, які заговорили про раціональне використання надр, виділення геологічних пам'ятників природи, охорону геологічного середовища, яким ми, до речі, дуже активно й не завжди грамотно користуємося. Настав час прислухатися до всіх цих закликів.

Подібні статті

Кісткові риби
Кісткові риби - найбільший клас хребетних тварин, що нараховує близько 20000 видів. Найдавніші представники цього класу походять від хрящових риб в кінці силуру. В даний час 99% класу належать до так званих костистих риб, які вперше з'явил ...

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...