Структура теоретичних знань

Абстрактні об'єкти теорії і їхня системна організація

Основним емпіричним матеріалом, на який опирається методологія при аналізі структури теоретичного знання, є тексти історично сформованих наукових теорій, причому методологія орієнтується в першу чергу на високорозвинені в теоретичному відношенні наукові дисципліни, оскільки в них легше простежити особливості будови теорії, чим у науках, що тільки вступають у смугу теоретичної обробки фактів. Це обумовлено тим, що в системі, що розвивається (у нашому випадку теорії) принципи функціонування краще простежуються на вищих щаблях її розвитку, чим на стадії ембріонального стану. Тому в методологічних дослідженнях будова розвинених наук приймається за свого роду еталон, з позицій якого розглядаються всі інші системи теоретичного знання.

У логіко-методологічних дослідженнях як такий еталон найчастіше використовувалася математика. Вона й донині поставляє важливий матеріал для теоретико-пізнавального й методологічного аналізу. Однак в одному відношенні цей матеріал все-таки створює для методолога певні незручності. У чистій математиці не можна виявити яскраво виражену верству емпіричного знання, у зв'язку із чим важко встановити й специфіку будови й функціонування наукової теорії, пов'язану з її відношенням до емпіричного базису. Щоб досліджувати цю сторону теоретичних знань, гносеологія й методологія звертаються до емпіричних наук. У цьому зв'язку на перший план висувається фізика як галузь природознавства, що має всі ознаки високорозвиненої в теоретичному відношенні науки й разом з тим яка володіє чітко вираженим емпіричним базисом.

Історично сформовані знання фізики, узяті як вихідний матеріал для методологічного дослідження, дозволяють виявити характерні риси будови й функціонування теорій в емпіричних науках.

Подання й моделі динаміки науки, вироблені на цьому історичному матеріалі, можуть зажадати коректування при перенесенні на інші науки. Але розвиток пізнання саме так і відбувається: подання, вироблені й апробовані на одному матеріалі, потім переносяться на іншу область і видозмінюються, якщо буде виявлена їхній невідповідність новому матеріалу.

Часто можна зустріти затвердження, що подання про розвиток знанням при аналізі природничих наук, не можна переносити на область соціального пізнання.

Підставою для таких заборон служить проведене ще в XIX столітті розрізнення наук про природу й наук про дух. Але при цьому необхідно усвідомлювати тім, що пізнання в соціально-гуманітарних науках і науках про природу має загальні риси саме тому, що це наукове пізнання. Їхнє розходження корениться в специфіці предметної області. У соціально-гуманітарних науках предмет містить у собі людину, її свідомість і часто виступає як текст, що має людський зміст. Фіксація такого предмета і його вивчення вимагають особливих методів і пізнавальних процедур. Однак при всій складності предмета соціально-гуманітарних наук установка на об'єктивне його вивчення й пошук законів є обов'язковою характеристикою наукового підходу. Це обставина не завжди приймається в увагу прихильниками абсолютної специфіки гуманітарного й соціально-історичного знання. Його протиставлення природничим наукам провадиться часом некоректно. У гуманітарне знання включають філософські есе, публіцистику, художню критику, художню літературу й т.п. Але коректна постановка проблеми повинна бути інший. Вона вимагає чіткого розрізнення понять соціально-гуманітарне знання й наукове соціально-гуманітарне знання. Перше містить у собі результати наукового дослідження, але не зводиться до них, оскільки припускає також інші, поза наукові форми творчості. Друге ж обмежується тільки рамками наукового дослідження. Зрозуміло, саме це дослідження не ізольоване від інших сфер культури, взаємодіє з ними, але ця не підстава для ототожнення науки з іншими, хоча й близько дотичними з нею формами людської творчості.

Якщо виходити із зіставлення наук про суспільство й людину, з одного боку, і наук про природу з іншої, то потрібно визнати наявність у їхніх пізнавальних процедурах як загального, так і специфічного втримування. Але методологічні схеми, розвинені в одній області, можуть схоплювати деякі загальні риси будови й динаміки пізнання в іншій області, і тоді методологія цілком може розвивати свої концепції так, як це робиться в будь-якій іншій сфері наукового пізнання, у тому числі й соціально-гуманітарних науках. Вона може переносити моделі, розроблені в одній сфері пізнання, на іншу й потім коректувати їх, адаптуючи до специфіки нового предмета.

При цьому варто враховувати щонайменше дві обставини. По-перше, філолофсько-методологічний аналіз науки незалежно від того, чи орієнтований він на природознавство або на соціально-гуманітарні науки, сам належить до сфери історичного соціального пізнання. Навіть тоді, коли філософ і методолог має справу зі спеціалізованими текстами природознавства, його предмет це не фізичні поля, не елементарні частки, не процеси розвитку організмів, а наукове знання, його динаміка, методи дослідницької діяльності, узяті в їхньому історичному розвитку. Зрозуміло, що наукове знання і його динаміка є не природним, а соціальним процесом, феноменом людської культури, а тому його вивчення виступає особливим видом наук про дух.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5


Подібні статті

Загальна характеристика типу Земноводні
Об’єкт даної роботи – клас земноводні. Це самий нечисленний клас хребетних. Назва цієї групи говорить про те, що ці тварини, що виходять на сушу, не відірвалися ще в повній мірі від життя у воді. Метою курсової роботи є детальне розгля ...

Характеристика антитіл та імуноглобулінів
Імуноглобуліни (антитіла) мають здатність специфічно з'єднуватись з антигеном і є найважливішими молекулами імунологічної системи. Тому докладне вивчення їх будови, властивостей і утворення є передумовою розуміння імунологічних механізмів. ...

Головне меню