Вернадський - вчений та дослідник

Володимир Іванович Вернадський (1863—1945) — класик сучасного природознавства, великий вчений-енциклопедист, глибокий мислитель і гуманіст, був засновником нових наукових напрямків, що інтенсивно розвиваються в наш час: генетична мінералогія, геохімія, біогеохімія, вчення про живу речовину і біосферу, концепція ноосфери. В коло природних явищ, які вивчав Вернадський, увійшла також радіоактивність.

Вернадського називали «пророком атомного віку». В 1922 році, коли ніхто навіть з фізиків не міг і помислити про атомну зброю, радянський учений застерігав людство від небезпеки самознищення. «Чи зуміє людство скористатися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросло воно до вміння використати цю силу, що її повинна дати наука?»

Величезної цінності внесок зробив Вернадський в розробку і розвиток геології, біології, ґрунтознавства, географії, кристалографії, а також кристалохімії, кристалофізики і геометричної кристалографії, вчення про симетрію, теорію будови силікатів, вчення про газовий режим Землі, історії, природних вод, гідрології, екології, космічної хімії, радіохімії, мікробіології, проблем космічного пилу, історії науки, логіки, методології науки.

Вернадський відкрив і сформулював ряд законів природи. Головний з них, що був основою світогляду вченого,— закон про єдність зв'язків і взаємозв'язків людства і природи, єдність сущого на Землі й поза Землею, єдність з космосом, єдність макрокосмосу і мікрокосмосу. Ідеї Вернадського мають значення не тільки в історичному аспекті. Вчення про біосферу і біогеохімічні процеси, про роль живої речовини в еволюції нашої планети є наріжним каменем сучасного природознавства і відіграє визначальну роль у вирішенні екологічних проблем, які в наш час так гостро стали перед людством.

Його справедливо називають найбільшим організатором науки нашого часу. Він виявив і проаналізував провідні тенденції розвитку науки, на багато десятиріч вперед визначив найбільш перспективні форми наукової діяльності, а головне — вказав шляхи дальших пошуків. Водночас він був організатором осередків наукової творчості. Його науково-організаторська діяльність особливо активно розвинулась у пореволюційні часи. Протягом 1918—1941 років він був ініціатором і — в більшості — керівником понад 20 наукових установ різного типу, які перетворилися у великі дослідницькі центри світового масштабу. Радієвий інститут, Біогеохімічна лабораторія, згодом—Інститут геохімії та аналітичної хімії імені В. І. Вернадського АН СРСР, Комісія з історії знань — тепер Інститут історії природознавства і техніки АН СРСР, Комісія з вивчення вічної мерзлоти, на базі якої виріс Інститут мерзлотознавства АН СРСР та ін. Загальноорганізаційні принципи, які розробив Вернадський, стали класичними і досі визначають життєдіяльність подібних наукових установ.

Особливо яскраво науково-організаційний талант Вернадського проявився в період заснування Академії наук Української РСР, яка в той час називалася Українська Академія наук. Погоджуючись взяти на себе виконання такого відповідального і складного завдання, Вернадський виходив з принципових переконань.

Вчений завжди стверджував ідею величезного значення науки для людства і доводив, що її розвиток забезпечується і науково-творчими досягненнями, і успішною організацією, особливо у нові часи. «Це двадцяте століття, друзі мої,— століття організації»,— якось проголосив він ще в молоді роки. Вказуючи на велике значення для блага людства діяльності могутніх наукових центрів, Вернадський найбільш високо цінував як одну з найважливіших форм наукової організації — академії наук. А Україна, що на той час, за словами вченого, «була дуже бідна центрами наукової роботи», гостро потребувала такого осередку наукових досліджень. «Особисто я вважаю,— писав він А. Ю. Кримському, запрошуючи його взяти участь в організації Української Академії наук,— важливою цю установу з точки зору українського відродження, що, як Ви знаєте, завжди було мені дороге, і з точки зору загальнолюдської — створення такого великого науково-дослідного центру». «Мені здається,— записував він у щоденнику,— тут я у вченому світі зможу зробити необхідне і для Росії, і для України, а головне—для науки».

Пропозиція керувати створенням такого великого і важливого центру не була випадковою. Член Петербурзької Академії з 1906 року, професор Московського університету з 1887 року, Вернадський, за його власним свідченням, «брав найгарячішу участь у розв'язанні питань реорганізації академічного життя і вищої школи», докладно вивчав історію, структуру, сучасний стан, перспективи розвитку Академії в Росії, написав історичну працю про її діяльність за весь період існування.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6


Подібні статті

Чиста вода - джерело нашого здоров’я
Вода життєво необхідна. Вона потрібна скрізь - в побуті, сільському господарстві та промисловості. Вода необхідна організму більшою мірою, ніж усе інше, за винятком кисню. Людина може прожити без їжі 3-4 тижні, а без води - лише кілька ...

Вікові особливості нервової функції
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбач ...

Головне меню