Вернадський - вчений та дослідник

Повернувшись до Москви, він писав А. Кримському (12 вересня 1939 р.): «Дуже радий, що побував у Києві. Так чи інакше з ним пов'язана дорога для мене смуга мого життя. Зовсім інше, коли побачиш своїми очима і своїм єством, а не тільки почуєш чи прочитаєш».

З 16 липня 1941 по ЗО серпня 1943 року В. І. Вернадський з іншими академіками перебував у евакуації в Казахстані, де інтенсивно творчо працював.

У спогадах Вернадського відбилося його велике зацікавлення історією України. Він взагалі захоплювався історією і, вступаючи до університету, навіть вагався у виборі факультету. В університеті слухав лекції не тільки з природничих наук, а й з історії, філософії. І тоді ж написав перше наукове дослідження про становище закарпатських українців — «Угорська Русь з 1848 року».

В спогадах вченого, хоч це часом короткі зауваження, примітки, коментарі, відчуваємо глибину розуміння ним історичних процесів, що відбувалися на Україні. Він розкриває історичну суть козацтва як вияв антифеодального протесту українських народних мас, говорить про грабіжницький характер реформи 1861 року. Дуже цінне зауваження Вернадського про Південне товариство декабристів, яке було більш революційним і діяльним, ніж Північне і не замикалося у дворянському колі, а поширювало свій вплив і на козацькі прошарки.

Цікава висловлена вченим думка про історичні корені революції 1917 року у визвольному русі російського і українського селянства минулих століть.

Вернадський заперечує концепцію, що панувала в історичній літературі в часи написання ним спогадів, і тепер, між іншим, іноді висловлюється деякими істориками — про нібито схоластичний характер викладання філософії у Києво-Могилянській академії,

Багато уваги приділяє Вернадський у спогадах історії свого родоводу. Він по документах вивчав історію свого роду, в чому йому допомагав небіж В. Модзалевський, автор «Малоросійського родословника», один з будівничих архівної справи на Радянській Україні. Володимир Іванович відверто пише про сумнівні джерела збагачення предків своєї матері та дружини — українських козацьких старшин — за рахунок закріпачення і розорення селян і рядових козаків. Водночас з певною долею гордості вказує на походження із запорізького козацтва свого діда з батьківського боку. Хоча не забуває сказати і про його домагання дворянського звання, що так типово було для української козацької верхівки, яка у другій половині XVIII століття наполегливо добивалася зрівняння у правах з російським дворянством.

Для Володимира Івановича Вернадського вивчення історії свого

родоводу мало принципове значення. Вчений, який обгрунтував закон єдності природи, людини, космосу, усього сущого, спостерігав і зв'язок поколінь. У листі до сина (6 жовтня 1944 р.) він писав: «Обдумуючи своє життя, я бачу, відчуваю зв'язок поколінь. На всіх наших родинах досі відчувається минуле життя предків. Я вважаю великою помилкою, незрозумілою, чому у нас зупинилася робота з генетики».

Досліджуючи геохімічну еволюцію живої речовини на різних структурних її рівнях, вчений величезного значення надавав дії інтимних механізмів спадковості. Він листувався з М. Вавіловим. Вивчаючи історію науки, Вернадський помітив прояв спадковості наукового таланту у вчених кількох поколінь — «спадковий вузол обдарованості», який він також вважав проблемою генетики. 10 вересня 1944 року він пише М. Холодному про те, що не дозволять друкувати брошуру про Сєченова, «між іншим, вважаючи дрібницями дуже важливі факти. Стосовно Сєченова ми маємо тут випадок такого вузла обдарованості. Протягом кількох поколінь ми тут маємо вузол обдарованостей аналогічний тому, що у Великобританії являє собою родина Дарвіна. До них належать: Ляпунови, Сєченови, Філатови. На жаль, у нас знищені усі центри наукової роботи з генетики. Але по підбору наукових працівників в Академії я бачу згубні наслідки цієї державної помилки».

Іноді про події свого життя і діяльності на Україні Вернадський пише в спогадах дуже коротко, побіжно. Маємо змогу дещо доповнити, використавши передусім дані з листів (у Вернадського було понад три тисячі кореспондентів, з них триста зарубіжних), а також з щоденників (їх вів Вернадський з перервами майже 70 років).

Володимир Іванович згадує, що він був у тісному контакті з Полтавським природно-історичним музеєм і у ньому науково працював. Справді, Вернадський, стояв біля самих джерел створення в 1891 році цього музею земством за ініціативою засновника наукового ґрунтознавства В. Докучаєва. Вернадський підтримував зв'язки з цим музеєм впродовж багатьох десятиріч.

Перейти на сторінку: 1 2 3 4 5 6 7


Подібні статті

Ссавці моря
Люди завжди любили дерева, траву, квіти, звірину, птахів. Але раніше любов як би дрімала, заколисана свідомістю невичерпності навколишнього багатства. Тепер же, коли ріст міст усе відчутніше пригноблює ліси й ми, опинившись один раз у цих ...

Рослинність евтрофних боліт
Актуальність. В епоху широкомасштабного впливу людської цивілізації на навколишнє середовище проблема вивчення закономірностей генезису, динаміки боліт і заболочених земель як важливого біоенергетичного компонента та носія значного обсягу ...

Головне меню